Майя Плісецька «проводжала» Сталіна у труну «Лебединим озером»

Зі смертю балерини світової слави Майї Плісецької пішла ціла епоха. Вона була неперевершеною, найкращою. За цим блиском приховувалася не тільки титанічна праця професіонала і творця. Мало хто знав, що легенда світового балету — зі сім’ї репресованих. Її батька, який був радянським господарським діячем, заарештували 1 травня 1938 року, а потім розстріляли. А маму, артистку німого кіно Рахіль Месерер, вислали у табір у Казахстані як дружину зрадника батьківщини. Аби дівчинка не потрапила у дитбудинок, її тітка, Суламіф Месерер, взяла у свою сім’ю. Суламіф була балериною, солісткою Большого театру, Майя пішла її шляхом.

Коли Майя стала визнаною примою, їй довелося станцювати перед “вождем усіх народів”, який знищив її сім’ю. Про це балерина згадувала у своїх мемуарах: “Ера Сталіна забрала в мене батька. А я станцювала для тирана декілька разів. Він витріщався на мене своїми жовтими вовчими очима з-за бенкетного столу на своєму 70-річчі у Кремлі. “Лебединим озером” 27 лютого 1953 року «провела» я в труну Йосифа Віссаріоновича”.

Їй аплодували усі сильні світу цього. Мао Цзе Дун надіслав кошик білих гвоздик. Хрущов водив на її балети приїжджих монархів і прем’єрів. Але балерина була “невиїзною”, шість років її не випускали за кордон, за нею стежила КДБшна машина. Брежнєв також любив “Лебедине озеро”. Так само, як і всі наступні генсеки. А горбачовська перебудова принесла недолуге опікування першої леді СРСР Раїси Максимівни — так вона прилаштовувала онучку в балет. Врешті-решт Плісецька була вимушена піти з Большого театру, виїхати з Москви. Останні роки життя вона прожила у Німеччині разом із люблячим чоловіком композитором Родіоном Щедріним.

У Львові добре пам’ятають, як Плісецька відзначала своє 70-річчя на сцені нашої Опери. Письменниця-театралка Оксана Сайко розповіла “ВЗ”, що офіційно це були гастролі молодої балетної трупи Санкт-Петербурзького театру опери і балету. У програмі концерту — виступи учнів Плісецької, фрагменти з відомих балетів, класичні номери. Був аншлаг. Усі з нетерпінням очікували виходу на сцену легенди світового балету. Вона, як і належить примі, вийшла наприкінці. Танцювала «Лебедя» Сен-Санса. Була неперевершена! Пізніше вийшла на сцену вже у вечірній сукні (кажуть, від Кардена), з келихом шампанського в руці – струнка, висока, із довгим рудим волоссям. Разом із танцівниками пройшлася по сцені у гордому полонезі.

Помічником режисера цієї вистави була провідна солістка балету нашої Опери у 70-х рр. Людмила Марина. Пригадує, публіка чудово приймала високу гостю, було море квітів. Нею дуже опікувалися — кожен її крок із благоговінням супроводжували кремезні чоловіки у класичних костюмах (хоча й охоронцями їх назвати було важко). Після того, як вона виконала “Лебедя” і зайшла за куліси, її буквально підхопив на руки один із цих чоловіків і поніс у гримерку. Очевидно, балерина дуже втомилася, хоч ніхто з глядачів цього не помітив. Однак перед її виступом з команди Плісецької надійшло прохання не скеровувати на неї яскраве сильне світло. Після завершення концерту Майя Михайлівна зробила спільне фото зі своїм і львівським колективами.

“З Майєю Михайлівною пов’язані мої найкращі спогади, — пригадує Галина Сахновська, у 60-70-х рр. провідна солістка балету Львівської опери, нині — репетитор балету. — У Ленінградському театрі опери і балету працював мій дядько — танцівник, балетмейстер Роберт Гербек. Він був першим виконавцем ролі Тібальда у “Ромео і Джульєтті” 1939 року — разом із Улановою і Сергеєвим. Роберт Гербек і Майя Плісецька були близько знайомі. Я тоді була дів­чиськом, приїжджала до дядька, сиділа за лаштунками під час вистав, була присутня при розмовах дорослих, ловила кожне слово, вчилася. Тітка Плісецької — Суламіф Месерер — займалася зі мною балетом. Досі зберігаю сувенір від Родіо­на Щедріна — рояльна партитура п’єси “Озорные частушки», яку він підписав на пам’ять мені і моєму чоловікові, хореографу Герману Ісупову. Майя Плісецька мала грандіозні плани. Кожна розмова з нею завжди стосувалася прем’єри — або тієї, що тільки відбулася, або тієї, що народжується. У неї був чудовий характер. Усі негаразди своєї долі, пов’язані з переслідуванням КДБ, підозрою у шпіонажі, неможливістю виїжд­жати за кордон, сприймала гідно і з усмішкою. Проблеми почалися після того, як нею захопився високопосадовець-дипломат (Джон Морган – другий секретар посольства Британії у Москві. — Авт.). Він не хотів приховувати, що обожнює її, а вона не хотіла відмовлятися від цього поклоніння. Казала: “Я балерина, займаюся творчістю, і якщо моє мистецтво когось надихає, то це для мене стимул для подальшої творчості”.

Галина Сахновська зустрілася із Майєю Плісецькою під час того незабутнього концерту у Львівській опері. “Я підійшла і привіталася, нагадала про себе, — розповідає Галина Василівна. — Плісецька ніколи не відмовляла нікому в увазі, з усіма була ласкава, інтелігентна. Я сказала їй, що все життя мріяла станцювати “Кармен” – її найвідомішу партію — але мені так і не довелося цього зробити. Зате моя донька, Анастасія Ісупова, її танцює...”.

Усі, хто бачив Плісецьку під час того виступу (а балерина, нагадаємо, святкувала 70-річний ювілей!), стверджують, що її віку ніхто навіть не помічав. “Виглядала не більше, ніж на 45. Форма... Ну й, мабуть, стан духу. В її танці, рухах не відчувалося віку! — розповідає “ВЗ” Оксана Сайко, яка була на концерті. — Кожен її рух виспівував, був довершеним. Цей виступ Плісецької був найсильнішим враженням, яке я будь-коли відчувала. Було відчуття чогось неймовірного... Екстазу — без жодного перебільшення!”.

“Кожен вихід Плісецької на сцену був надзвичайним, — веде далі Галина Сахновська. — Вона поєднувала роботу мозку, душі і фізичну працю, все пропускала через серце. Знала кожен свій недолік і кожну перевагу. Я дивилася багато записів тієї ж партії “Лебедя” Сен-Санса у її виконанні. Відколи вона була ще початківцем і все виконувала канонічно. А потім в неї пішла власна творчість. Вона могла сісти на одне коліно і “танцювати” тільки руками. У неї були руки-крила. Коли її бачили в танці, ніхто не думав про її вік. Це було високе мистецтво”.

Майя Плісецька провела у Львові один день. Як пригадує Людмила Марина, колишні львівські танцівники, які переїхали до Москви і працювали у трупі Плісецької, розповідали, що Майя Михайлівна відвідала і львівський етнографічний ринок «Вернісаж». Там її впізнали і подарували вишитий рушник.