Червоний хрест на білому тлі

150 років тому — у 1864 році — була підписана Женевська конвенція. Міжнародний правовий договір, що полегшує долю поранених та хворих під час воєнних дій. Важлива роль у підготовці та прийнятті Конвенції належить Анрі Дюнану (на фото), свідкові страждань поранених та помираючих французьких та австрійських солдат після битви при Сольферіно у Північній Італії 1859 року.

Такої кривавої битви Європа не бачила з часів Бородіна та Ватерлоо. Тисячі поранених лежали в сільських будинках на багато кілометрів довкола і ніхто не хотів ними займатися. Не було ні лікарів, ні ліків, не було навіть людей, які могли б промити рану чи накласти пов’язку. Після побаченого Дюнан сів писати книжку, яка вийшла 1862 року. На її сторінках він роздумував над різними варіантами надання допомоги пораненим і запропонував створити єдину міжнародну організацію допомоги жертвам війни, яка врешті-решт була створена і отримала назву Червоний Хрест.

За ініціативи Анрі Дюнана 1863 року відбулася міжнародна конференція, яка й заклала принципи діяльності Червоного Хреста. Після неї у Женеві зустрілися дипломати європейських країн з метою прийняття Конвенції про «солдат, які зазнали поранення на війні». В результаті конференції, яка відбулася у серпні 1864 року, було підписано Женевську конвенцію — багатостороннє міжнародне погодження. В його основу покладено ідею допомоги і сприяння кожному пораненому — своєму чи ворогові. Причому поранені і хворі, які перебували у медичних установах, а також персонал цих установ отримали статус нейтральних осіб незалежно від того, якою воюючою стороною зайнята місцевість. Конвенція вперше визначила розпізнавальний знак медичних установ і персоналу — червоний хрест на білому тлі. Конвенцію підписали 12 держав, а через три роки майже всі провідні держави світу.

Про Женевську конвенцію нині знають всі, чого не можна сказати про її автора та ініціатора Анрі Дюнана, хоча він і став першим лауреатом Нобелівської премії миру у 1901 році. У той час він животів у жебрацькому притулку швейцарського містечка Хейдена, куди потрапив через хвороби та безгрошів’я.

Народився Анрі 1828 року у заможній женевській родині і запам’ятався всім темпераментним, непосидючим хлопчиком, який за все переживав. Коли Дюнану виповнилося 25, він вирішив випробувати себе у ролі підприємця і орендував шматок землі в алжирських володіннях Франції. Через кілька років його маленька фірма перетворилася в акціонерне товариство з величезним капіталом у мільйон франків. Та сталася битва при Сольферіно, свідком якої він був, і його життя круто змінилося. Він настільки перейнявся створенням організації допомоги пораненим, що закинув усі свої приватні справи і згодом збанкрутував. 1887 року, після кількарічних жебрацьких поневірянь, Анрі Дюнан осів у Хейдені. Коли 1892 року захворів, його прийняв місцевий притулок. Через три роки якийсь журналіст випадково зустрів його і написав про забутого Дюнана. Цю публікацію передрукували газети різних країн світу. Суспільство спалахнуло співчуттям. Багато людей почали присилати Дюнану одяг та продукти. Товариства Червоного Хреста різних країн присвоїли йому звання свого почесного члена. А 1901 року надійшла Нобелівська премія миру. Однак лауреат вирішив не покидати свого хейденського притулку, де й залишався до смерті 30 жовтня 1910 року. Нагробний камінь на його могилі зображає людину, яка стала на коліна і подає воду пораненому солдатові.