І впала між ними стіна...

Чверть століття тому було повалено Берлінський мур. Він розділяв німців понад 28 років

9 листопада 1989 року повалили мур, який відгороджував німців від... німців — Берлінську стіну. 28 років цей мур був символом розмежування двох світів — демократії і авторитаризму. Берлінська стіна — наочний образ “холодної війни”. При спробі подолання стіни поплатився життям не один десяток людей... Детальніше про події 25-річної давності розповідає кандидат історичних наук, доцент кафедри світової історії нового та новітнього часу історичного факультету Українського католицького університету Лілія Питльована (на фото).

Синдром двох держав

“Згоду на будівництво Берлінської стіни дав радянський лідер Микита Хрущов, — розповіла “ВЗ” Лілія Питльована. — Ще з 1943 року союзники по антигітлерівській коаліції під час багатьох конференцій почали обговорювати поділ Німеччини. Не йшлося про те, щоб створити дві німецькі держави, а щоб на час перехідного періоду (відновлення після війни, викорінення залишків нацистського режиму. — Авт.) взяти Німеччину під конт-

роль. Згодом планували провести люстрацію влади, загальнонімецькі вибори та створити демократичний уряд. Це було спільне рішення США, Великої Британії та СРСР. Домовилися, що Німеччину поділять на три окупаційні зони — радянську (яка згодом стала територією НДР), американську та британську. Коли Францію прийняли до когорти держав-переможниць, із американської та британської територій створили ще одну, яку і віддали французам. Домовилися поділити не лише територію Німеччини, а й Берлін розмежувати на зони впливу. Столицю, яка територіально була в радянській окупаційній зоні, теж поділили на західні та радянський сектори. Західний Берлін не мав територіального сполучення із західними зонами. Щоб потрапити туди, потрібно було проїхати територію східної зони”.

У 1948 році відбулася так звана перша Берлінська криза. Радянський Союз намагався вплинути на західні держави. Це було пов’язано із запровад­женням на території західних окупаційних секторів нової марки. Це сильно било по східному, радянському сектору, де такої реформи не провели. СРСР наполягав, щоб союзники не запроваджували нової валюти на території Західного Берліна. Захід не погодився. Радянський Союз намагався ізолювати Західний Берлін, і таким чином зробити його засобом тиску на союзників. СРСР припинив будь-яке сполучення між Західним Берліном та західними зонами. Населення Західного Берліна опинилося відрізаним від усіх джерел постачання. Водночас західні військові організували так званий повітряний міст — британські та американські льотчики скидали на цю територію провізію, медикаменти, інші необхідні речі.

Союзники так і не змогли безконфлікт­но реалізувати узгоджені плани тимчасового поділу Німеччини. Як наслідок, у 1949 році утворилися дві держави — Німецька Демократична Республіка на території радянської окупаційної зони та Федеративна Республіка Німеччина на території західних окупаційних секторів. Берлін та його західні сектори опинилися не просто у складі східної окупаційної зони, а на теренах іншої держави — НДР. Всупереч попереднім домовленостям, керівництво Радянського Союзу проголосило Східний Берлін столицею НДР. Столицею ФРН стало місто Бонн.

Західні сектори Берліна стали окремою адміністративною одиницею, яка мала особливий політичний статус: її не вважали федеральною землею, представники не мали права голосу у бундестазі, а громадяни були звільнені від військової повинності. Конституція ФРН тут не діяла, містом керували правлячий бургомістр і міський уряд — за дорученням окупаційних сил.

Розкол Німеччини на ФРН і НДР, які докорінно відрізнялися своїм політичним та економічним устроєм, став наслідком наростаючої «холодної війни» між країнами Заходу та СРСР. Її проявом став так званий «синдром двох держав» (дві Німеччини, дві Кореї, два Китаї, два В’єтнами).

Побудували стіну,

щоб не «голосували ногами»

“Керівництво НДР та Радянський Союз були ініціаторами будівництва стіни, — продовжила розмову пані Питльована. — Західний Берлін був такою собі “вітриною” Заходу у НДР. Німці східні могли бачити, як живуть німці західні та західний світ загалом. Це стосувалося не лише економічного добробуту — Західний Берлін став також форпостом демократії у Східній Європі. Порівняння двох світів і двох способів життя були не на користь соціалістичної системи.

Західний Берлін на той час був анклавом, через який можна було тікати на Захід. Достатньо було перейти зі східної території Берліна на західну, і ви фактично потрапляли під юрисдикцію ФРН. Сотні тисяч людей цим скористалися. Переважно тікали молоді, працездатні, освічені люди. Відтік кваліфікованих кадрів став проблемою для НДР. Кількість втікачів зі Східного Берліна до Західного була вражаючою: 1949 рік — 129 тисяч 245 осіб; 1951 рік — 165 тисяч 648 осіб; 1953 рік — 331 тисяча 390 осіб; 1955 рік — 252 тисячі 870 осіб; 1957 рік — 261 тисяча 622 особи; 1959 рік — 143 тисячі 917 осіб; 1961 рік — 207 тисяч 26 осіб.

На початку 60-х років Микита Хрущов починає тиснути на США і Британію з вимогою демілітаризувати Західний Берлін, вивести з тієї території натовські війська. Офіційна риторика була спрямована на те, що радянській владі потрібно гарантувати безпеку Берліна, — начебто присутність натовських військ є небезпекою для НДР. Захід виявився впертим і не пішов на поступки Хрущову.

Коли Хрущову запропонували ідею будівництва стіни, він погодився на неї. Це було у його стилі — зробити все швидко, дешево і сердито”.

Спорудження Берлінського муру розпочали у ніч на 13 серпня 1961 року. Для цього залучили близько 25 тисяч членів воє­нізованих «бойових груп» з підприємств НДР, що зайняли лінію кордону із Західним Берліном. Їхні дії прикривали частини східнонімецької армії. У стані готовності перебувала радянська армія. До 15 серпня весь Західний Берлін обнесли колючим дротом і почалося безпосереднє зведення муру, яке, не враховуючи численних добудов, тривало менше місяця. Протяжність стіни була близько 155 кілометрів.

Берлінська стіна стала тією пасткою, яка мала зупинити відтік східних німців на захід, або, як це ще називали, — “голосування ногами”.

НДР і ФРН не визнавали

одна одну аж до 1973-го...

Після того, як мур вибудували, встановили пропускні пункти, поставили озброє­них охоронців. Потрапити легально “по той бік” стало важко. Водночас такі перешкоди не припинили потоку східних німців. Люди тікали, як могли, — хто підкупом, хто підробляв документи, а хто й підземні ходи рив або ж намагався перестрибнути колючий дріт. “НДРівські прикордонники мали наказ стріляти без попередження, — пояснила історик. — Немає точної статистики вбитих. Однак є дані, що стріляли навіть у дітей.

Легально перейти стіну було важко не лише НДРівським німцям, а й ФРНівським. Політика ФРН щодо НДР була спрямована на ізоляцію НДР на міжнародній арені. Перший канцлер ФРН Конрад Аденауер керувався доктриною тогочасного статс-секретаря міністерства закордонних справ Вальтера Хальштайна. У цій доктрині йшлося, що з будь-якою державою, яка на дипломатичному рівні визнає НДР, ФРН змушена буде розірвати дипломатичні зв’язки. Ця політика змінилася лише у 70-х роках, коли канцлером ФРН став Віл­лі Брандт. Він запровадив так звану нову східну політику, — щоб налагодити добрі відносини із державами Східної Європи, і, звичайно, з НДР. 8 листопада 1973 року ФРН та НДР офіційно визнали одна одну. Ще через кілька років їх прийняли до складу ООН”.

Стіна пішла на сувеніри

Передумовами зрушення стіни стали прихід до влади в СРСР Михайла Горбачова та нова політика Радянського Союзу. На інший рівень вийшли радянсько-американські відносини, дипломатичні відносини із країнами Заходу.

Після того, як у травні 1989 року під впливом перебудови в СРСР Угорщина знищила укріплення на кордоні зі своїм західним сусідом — Австрією, а 11 вересня 1989 року угорський уряд оголосив про відкриття кордонів, Берлінський мур втратив свій сенс — лише протягом трьох днів НДР покинули через територію Угорщини 15 тисяч громадян. У країні почалися масові демонстрації з вимогою громадянських прав і свобод. У ніч з 9 на 10 листопада прийняли рішення про відкриття пунктів пропуску між частинами міста. Населення прийняло це рішення з ентузіазмом.

Візовий режим тривав до 1 липня 1990 року. Протягом останніх місяців відкривали нові пункти пропуску, пом’якшували умови для перетину кордону. З 13 червня 1990 року офіційно розпочали демонтаж Берлінської стіни. Демонтовували стіну три сотні східнонімецьких прикордонників, а з 3 жовтня 1990 року до них “долучилися” 175 вантажівок, 65 кранів, 55 екскаваторів і 13 бульдозерів. Офіційно демонтаж стіни закінчився 30 листопада 1990 року. Залишили тільки шість фрагментів — як пам’ятки про ті часи. Фрагменти стіни з розписами були розпродані 1990 року на аукціонах в Берліні та Монте-Карло і розійшлися у різні куточки світу.

«Повалення стіни стало символом закінчення «холодної війни», — розповіла Лілія Питльована. — Впав бар’єр, який десятиліттями розділяв німецьке місто, німецьку націю і цілий континент. Досягнення фактичної єдності було набагато важчим і дов­шим, ніж юридичне об’єднання НДР та ФРН у 1990 році — надто вже несхожими були за своїм політичним та суспільно-економічним устроями, рівнем життя населення ці держави. Не один рік пішов на процеси інкорпорації НДР до складу єдиної німецької держави. На перебудову і модернізацію економіки Східної Німеччини витратили значні фінансові ресурси. Східні німці довго почувалися чужинцями у новій державі, людьми другого сорту, які зазнавали дискримінації. Процес примирення німців самих із собою був дуже тривалим: знищити стіни у головах людей виявилося складніше, ніж ті, що були збудовані з цегли і бетону».

А тим часом...

Цікаве бачення тогочасних подій подали творці німецької кінострічки “Ґуд бай, Ленін!” (2003 рік). Сюжет фільму такий: мати головного героя кінокартини Алекса впала у кому незадовго до падіння Берлінської стіни. А коли нарешті отямилася, не було вже ні НДР, ні кр­­аїн «соціалізму, що переміг». Турбую­чись за стан здоров’я матінки, Алекс вирішив не розповідати їй про зміни: адже що може стати більш вбивчим для переконаної комуністки, ніж торжество капіталізму? Синові довелося піти на обман і перетворити свою квартиру в острівець минулого, останній прихисток неіснуючої держави. Хлопець старанно робить вигляд, що справа Леніна, як і раніше, живе і перемагає...