Микита Хрущов порівнював свої заборони із шевченківськими

“Відлига”, “хрущовки”, десталінізація, кукурудза, черевики... Все це — гучні етапи діяльності одного з керівників Радянського Союзу — Микити Хрущова. 12 вересня 1953 року, через півроку після смерті Сталіна, Хрущов опинився на хиткому вершечку владної піраміди, з якої через 11 років його здув потужний партійний вітер... Про ці події “ВЗ” розповів завідувач кафедри історії Центральної та Східної Європи історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор Михайло Кріль (на фото).

— Які стосунки були між Хрущовим і Сталіним?

— Микита Хрущов був типовим партійним номенклатурником, високих посад досягав не лише завдяки гострому розуму і життєвій спритності, а й відданому служінню Сталіну. У 1938 році він опинився в Україні, де мав завершити викорінення усього, що не збігалося з ідеями Кремля. Фактично Хрущов проводив запущені репресії, а через рік контролював процес включення Західної України до складу СРСР. У роки війни був у діючій армії у званні генерал-лейтенанта на посаді члена Військової ради того чи іншого фронту. Відповідальний не лише за успіхи, а й за воєнні поразки. Хрущов дуже болісно сприймав опубліковані спогади воєначальників, де про нього дуже мало або й зовсім не згадували. У перші повоєнні роки особисто причетний до каральних дій проти українського Руху опору на західних землях. Був безжальним виконавцем сталінських вказівок.

— Як Хрущову вдалося очолити ЦК КПРС? Невже на той час не було більш наближених до Сталіна людей?

— За життя Сталіна питання про спадкоємця не обговорювалося. Претендентів на найвищу посаду не бракувало, але авторитетного лідера серед них не було. Фактично, у своїх руках зосередили владу три особи: Маленков як глава уряду та Берія і Молотов як його заступники. Хрущов же залишався у політичній тіні, займаючи посаду одного з партійних секретарів.

Берія ініціював прийняття важливих рішень щодо внутріполітичного життя, зміни партійних кадрів тощо. Такі кроки соратники небезпідставно трактували як намагання зосередити у своїх руках владу, а згодом її перебрати. Тому вирішили піти на випередження і у червні 1953 року заарештували, а потім фізично ліквідували колись всемогутнього шефа карального органу. З арештом Берії поступово посилювались позиції Хрущова, якого у вересні того ж року обрали лідером Компартії. У процесі подальшої політичної боротьби Микиті Хрущову вдалося усунути основних конкурентів — Маленкова і Молотова. Так він отримав майже необмежену владу. Микита Хрущов був неабияким майстром політичних комбінацій, зміцнював свої позиції та партійної номенклатури на місцях. Однак він своєчасно не усвідомив, що його власне становище залежить від задоволення її інтересів. Бурхлива новаторська діяльність нового керівника СРСР, його схильність до частих кадрових змін викликала роздратування цієї номенклатури. Вона ж і підготувала падіння Хрущова.

— Як хрущовська «відлига» вплинула на українське питання, зокрема політв’язнів?

— У 1955 році письменник Еренбург опублікував російською мовою повість «Оттепель». Цим підкреслив зміни у всіх сферах суспільства після сталінського терору. Згодом так почали називати період перебування при владі Хрущова. У зовнішній політиці СРСР було проголошено курс на так зване мирне співіснування із західними державами, що отримало підтримку партійної верхівки та службової номенклатури. У цей час припинилися масові арешти, терор і чистки. Почалися зміни у політичній сфері, економіці, в духовному житті. Була часткова реабілітація несправедливо засуджених. «Відлига» позначилася на долі ув’язнених у концтаборах, вплинула на табірні повстання у Воркуті, Норильську та Караганді (у 1953-1954 роках). До речі, провідну роль у них відіграли члени ОУН і УПА. Мільйони ув’язнених отримали волю. Проте Кремль дав ясно зрозуміти, що не допустить інтегрального націоналізму ОУН. У 1954 році стратили Охримовича, одного із провідників ОУН, який з-за кордону нелегально прибув до СРСР. У 1956 році відбулися висвітлені у пресі процеси над колишніми членами ОУН, що закінчилися смертними вироками.

Режим не міг допустити іншої, відмінної від партійної, точки зору на розвиток суспільства. Інакомислячих жорстоко карали. Доречно згадати один факт 1961 року. Тоді відбувся судовий процес над Левком Лук’яненком та його товаришами у справі організованої ними Української робітничо-селянської спілки. Вони ставили питання про вихід Украї­ни зі складу СРСР через реалізацію відповідної статті Конституції. Не викликало сумнівів, що режим і далі не вагаючись розправиться з кожним, хто зайде надто далеко у захисті українських інтересів. Недоторканими збереглися основоположні риси попереднього способу життя. Абсолютну монополію на політичну владу надалі утримувала Компартія. Будь-які виступи жорстоко придушувалися.

— З ім’ям Микити Хрущова пов’язують насамперед розвінчання культу Сталіна. Як до такої політики ставилася партія?

— Зі зміцненням влади Хрущова «відлига» почала асоціюватись із засудженням культу Сталіна. На XX з’їзді КПРС у 1956 році Микита Хрущов виголосив доповідь з критикою культу Сталіна і сталінських репресій. Ця критика виявилася недостатньою, оскільки не торкалася засадничих причин режиму особистої влади. Попри це, привідкриття завіси тодішньої партійно-політичної кухні шокувало багатьох. За деякими відомостями, кілька делегатів з’їзду навіть втратили свідомість. Водночас оприлюднення маси злочинних фактів стурбувало частину партійного керівництва, зокрема вищого. Адже критика кидала тінь на правлячу верхівку держави і систему загалом. Її треба було рятувати, продовжувати політику закритого керівництва.

— І донині люди пам’ятають “кукурудзяні” реформи...

— Культивування кукурудзи виходило з добрих міркувань і бажання “нагодувати” країну. На вибір кукурудзи вплинула поїздка Хрущова до США у 1959 році. Там побачив, що ця культура має дуже високу врожайність. Хрущов цим захопився. Почали закуповувати насіння, посівні площі зросли більш ніж удвічі. Спочатку сіяли у районах з відповідними кліматичними умовами, як-от в Україні чи на Північному Кавказі, і отримували дуже високі врожаї, — набагато вищі за ті, що давали радянські сорти. Як наслідок — зерно використовували не лише як корм для худоби, а й для харчування людей. З кукурудзяного борошна випікали хліб, виготовляли інші продукти, як-от пластівці чи палички, з’явилася навіть кукурудзяна ковбаса.

Розширення посівних площ кукурудзи пропагували через документальні фільми, вірші, пісні... Захопившись, вирішили розширити площі на північних територіях, витіснивши традиційні зернові культури. Крім цього, відмовилися закуповувати насіння, а використовували вже дещо покращені радянські сорти. Кукурудза не встигала дозрівати. Посіви гинули... З цією «кукурудзяною аферою» пов’язаний анекдот: «Якщо б Хрущов був при владі ще кілька років, то свині вже б розмовляли. — Це як? Вони почали б вимовляти початок його прізвища — хру-хру». Після усунення Хрущова кукурудзу витіснили з орних земель навіть там, де її завжди успішно вирощували.

— Одне із явищ, що “закаменувало” ім’я тогочасного очільника компартії — «хрущовки»...

— Це невисокі цегляні будівлі, які зводили з 1956 року і до кінця 70-х. Хотіли забезпечити людей житлом передовсім у містах з розвинутою інфраструктурою. Перші проекти передбачали наявність даху, накритого черепицею або шифером. Проте через кампанію боротьби із архітектурними надмірностями від цього задуму відмовилися. Так виникли будівлі без декоративного оздоблення, характерною особливістю яких були плоский дах, покритий бітумом, одно-, трикімнатне планування, об’єднані санвузли, відсутність підсобного приміщення, ліфта, сміттєпроводу. За логікою Хрущова, зменшення висоти стелі та відмова від додаткових вигод дозволить зекономити квадратні метри і перетворити їх на додаткові квартири. На поверсі було, як правило, 3-4 помешкання з висотою стелі 2,5 метра. Кухня мала не більш ніж шість квадратних метрів. Сидячи на табуретці посередині, можна було рукою дістати все необхідне з різних кутків.

Чи були ці помешкання комфортними? Очевидно, що для людей, які не мали зовсім житла або раніше тіснилися в одній кімнаті у комунальному помешканні зі спільною кухнею, — так. Водночас дуже поганими виявилися герметизація, звукоізоляція. Перші будівлі були розраховані на 25 років. Згодом почали використовувати кращі будівельні матеріали, технологію, збільшували висоту стелі і для проживання відводили вже 50 років.

— З Микитою Хрущовим пов’язані різні курйозні випадки, які переповідаються як анекдоти. Де правда, а де вигадка?

— Хрущов пишався, що представляє велику державу, і не дуже зважав на дипломатичний етикет. З цього приводу дипломати неодноразово демонстративно покидали зустрічі.

Щодо відомої історії з черевиком, то це відбулося під час виступу Хрущова на засіданні ООН у 1960 році, коли обговорювали питання свободи поневолених народів... Микита Хрущов у своїх спогадах цей факт оминув, а письмові відомості очевидців дуже різняться. Згадані різні види взуття (черевик, мешт і навіть сандаля), якими керівник СРСР бив по трибуні, за якою стояв.

Мікоян, один із соратників Хрущова, твердив, що він справді зняв з ноги черевик, сидячи на своєму кріслі за столом, і робив вигляд, що йому щось намуляло ногу. Цим жестом Микита Хрущов підкреслював, що не сприймає виступів доповідачів про проблеми утиску свободи народів Східної Європи. Коли ж він попросив слово для виступу, щоб вступити у полеміку, головуючий піднятої руки не побачив. У відповідь радянська делегація почала тупотіти і бити різними предметами по столі.

За версією офіційного перекладача, сам Хрущов спочатку грюкав годинником, а після того, як він зламався, зняв з ноги сандалю, якою й продовжив гучний протест. Отримавши врешті-решт слово, він зі знятою сандалею у руці попрямував до трибуни, де мав дуже імпульсивну промову. Весь цей час розмахував рукою, у якій тримав своє взуття. Заперечує історію грюкання черевиком син Хрущова Сергій. Що б там не було, поведінка радянського лідера тоді була поза межами дипломатичного етикету, і його політична репутація виявилася заплямованою.

— Микиту Хрущова позбавили влади через переворот. Чому це сталося?

— У жовтні 1964 року у Кремлі відбувся державний переворот. Першу особу держави зняли зі всіх посад і відправили на пенсію. Мотивували це особистим проханням, начебто через поганий стан здоров’я. За цим розпливчастим формулюванням слід було розуміти приховану боротьбу за владу. Хрущова звинувачували у формуванні власного культу особи, волюнтаризмі, нетактовному ставленні до правлячої верхівки. Хрущова погубили його реформи, зокрема намагання змінити партійну структуру, обмежити засилля номенклатури. Він планував запровадити терміни перебування на посадах, віковий ценз. Партійні боси не хотіли поступатися владою, хотіли спокійного і ситого життя. Невдоволені були й вищі військові чини, оскільки Микита Хрущов пропонував значне скорочення армії. Тому й вирішили підібрати собі вождя, який би виконував їхню волю. Таким став Леонід Брежнєв. Спочатку той відмовлявся від майбутньої, по суті, маріонеткової посади, але після тривалих умовлянь погодився. Брежнєв виявився хитрішим, і почав поступово зміцнювати свої позиції, усувати конкурентів, переводячи їх на другорядні посади.

— Яке подальше життя Хрущова уже не як очільника?

— У 1964 році Хрущова відправили на пенсію, але практично позбавили свободи пересування та спілкування з відомими політичними чи культурними діячами. Офіційної заборони для цього не було, але хто не послухався — той впадав у немилість офіційного Кремля. Наприклад, коли добрий приятель Хрущова, посол Югославії у Москві висловив бажання зустрітися з ним, то отримав відповідь, що йому ніхто не забороняє, але після відвідин у Кремлі його вже ніхто не прийме. Поплатився за телефонну розмову й вір­ний соратник Мікоян. Після привітання Хрущова з новим, 1965 роком Мікоян отримав дуже серйозне попередження і більше ніколи не дзвонив.

Завжди енергійному Микиті Хрущову нелегко було сидіти у чотирьох стінах під наглядом спеціальної охорони та підслуховувальних пристроїв. Пенсія Хрущова була 400 рублів, що відповідало тодішній зарплаті професора. Він постійно жив на дачі, хоч мав велику квартиру у Москві. До його послуг була автомашина ЗиЛ. Він мав право на медичне обслуговування у кремлівській лікарні, отримував спеціальний продуктовий пайок.

Микита Хрущов мав багато вільного часу, захопився читанням, звів теплицю. багато фотографував та готував слайди. Писав спогади. За право писати спогади Хрущову довелося поборотися. Тодішній високопоставлений партфункціонер Кириленко забороняв писати будь-що, що стосувалося партії. У відповідь Микита Хрущов порівняв його дії з царем, який заборонив писати і малювати Тарасові Шевченку. Не отримавши дозволу, він різко висловився, що влада може відібрати у нього будинок, пенсію, однак він стоятиме на своєму.

Спогади Хрущов надиктовував на магнітофон. Згодом ці записи передруковували на машинці, редагували, розміщували за хронологією і знову передруковували. У такому вигляді Хрущов міг їх переглянути і внести уточнення. Зі спогадами пов’язано кілька цікавих фактів. Один з них стосується першої публікації у США, що стало великою несподіванкою для самого Микити Хрущова. Його викликали для пояснень у Кремль. Там він після різкої розмови з головою комітету партконтролю Пельше написав письмову заяву про те, що жодних рукописів за кордон не передавав. Цю заяву наступного дня опублікували у пресі. Виявилося, що до видавця потрапила друга плівка з голосом Хрущова. Хто і як її передав — досі не з’ясовано. Можливо, Хрущов не знав про одночасний запис на двох плівках.