Як галичани вчили американців у футбол грати


І хоча в нових країнах потужними були асиміляційні процеси, наші краяни все ж творили свої організації, будували Божі храми, закладали спортивні клуби та осередки, а невдовзі досягали значних успіхів у різних ділянках життя. Вельми значними були їхні досягнення і у спорті. Особливо у хокеї та футболі.

Я кщо хокей на американському континенті мав свої давні традиції, то футбол після Другої світової війни ще «борсався в пелюшках». Його розвитку тими роками значною мірою сприяли українські спортивні клуби «Тризуб» (Філадельфія) — чотириразовий чемпіон США у шістдесяті роки, «Чорноморська Січ» (Ньюарк), «УСК» (Рочестер), «Леви» (Чикаго), «Україна» (Монреаль) — чемпіон Канади 1957 року та «Україна» (Торонто).

Не дивно, що до збірних команд країн Північної Америки запрошували українців. Зенон Снилик (народжений у селі Путятинці поблизу Рогатина), наприклад, провів 92 матчі за команду США, був її капітаном та учасником трьох Олімпіад — 1956, 1960, 1964. Остап Стецьків (народжений у Львові та юніор львівської «України»), Володимир Закалужний з-під Перемишля та Мирон Береза з Тернополя виступали за збірну Канади у відбірних змаганнях до чемпіонату світу 1958 року.

Та особлива роль належить українським тренерам — братам Євгену та Володимиру Чижовичам, які фактично стали піонерами у піднесенні футболу в Америці. Родина Чижовичів належить до найспортивніших у нашій заокеанській діаспорі. Найстарший брат Ігор багато років є головою спортивного товариства «Тризуб» (Філадельфія), середній, Євген, був головним тренером олімпійської та національної збірних США, а наймолодший, Володимир, — технічним директором (керівником делегації) команди США на чемпіонаті світу 1990 року в Італії.

Євген Чижович — вихователь чемпіонів

Євген народився 27 січня 1935 року в селі Літовиська поблизу Самбора. З 1945 до 1949 року родина була в таборі для переселенців поблизу Мюнхена, де три брати й захопилися популярною грою. Емігрувавши за океан, Чижовичі оселилися поблизу Філадельфії, і хлопці одразу ж проявили себе у шкільних футбольних командах. Євген, виступаючи у шкільних колективах, змагався й у місцевому «Тризубі», а потім отримав запрошення до монреальської «України», у складі якої разом із Сниликом став 1957 року чемпіоном Канади.

Закінчивши кар’єру футболіста, Євген Чижович приїхав у штат Нью-Джерсі і почав працювати вчителем фізичного виховання у середній школі Мейплвуд. Чижович був визнаний найкращим тренером середніх шкіл США. За 36 футбольних сезонів його хлопці виграли 594 матчі, 57 завершили унічию і тільки 137 програли.

Тренерські здібності Євгена помітили й керівники національної федерації футболу. Він отримав тренерську ліцензію вищої категорії ФІФА, й згодом — пропозицію від НОК США стати тренером олімпійської команди, а через два роки — й національної збірної. Упродовж 1973-1976 років під його керівництвом збірна здобула кілька вагомих перемог, серед яких найповажніша — 1:0 з олімпійським чемпіоном 1972 року, командою Польщі.

Повернувшись до вищої школи «Колумбія», Євген продовжив здобувати успіхи у різноманітних турнірах. Згодом Євгену доручили керувати збірною УСЦАК, що влітку 1991 року приїхала в Галичину відзначити 80-ліття спортового товариства «Україна». Тоді його підопічні-аматори поступилися лише львівським «Карпатам», а з ліговими командами Івано-Франківська, Тернополя, Луцька і Дрогобича зіграли внічию. Євген Чижович кілька років тому допоміг футбольному інтернатові при професійному училищі в Івано-Франківську, подарувавши його вихованцям сотню комплектів спортивної форми.

В останні роки, коли у США запрацювала професійна ліга (MSL), Чижовича призначили керівником організаційного комітету одного з клубів ліги «Метро-Старз» (Нью-Джерсі). Його головним завданням було добирати молоді футбольні таланти для клубу. 2009 року Євгена Чижовича ввели у Зал слави футболу США. 10 травня 2014-го після довгої боротьби з важкою хворобою пішов він у кращі світи.

Володимир Чижович — слава і легенда

Наймолодший з братів народився 20 квітня 1937 року у тих же Літовиськах. Приїхавши 1949 року до Пенсильванії, Володимир разом зі старшими братами Ігорем та Євгеном увійшов до юнацької команди «Тризуб», в якій юний «Дзюхо» виявив великий бомбардирський талант.

Закінчивши Римську католицьку вищу школу, юнак вступив до Університету Темпл, а пізніше здобув ступінь доктора-магістра з фізичного виховання в Трентонському коледжі. Виступаючи у складі університетської команди, двічі обирався до «Олл Амерікенс» і встановив рекорд за кількістю забитих голів — 25 протягом одного сезону.

Після закінчення навчання Володимир (або Вальтер, як його стали називати на американський лад) провів 14 сезонів у професійному футболі — чотири роки у «Чорноморській Січі», три — у команді «Українці Нью-Йорка», один — «Філадельфія Спартакс», ще один — у «Балтімор Байс» північноамериканської футбольної ліги, п’ять років у професійній лізі Канади. Кілька років Володимира визначали найціннішим гравцем сезону, не раз ставав кращим бомбардиром ліги, не раз запрошували до лав збірної США. Вболівальники та друзі жартома називали його «штурмовим танком».

Закінчивши кар’єру успішного гравця, Володимир Чижович почав працювати у Федерації футболу США і згодом очолив молодіжну, олімпійську та національну команди. Під його керівництвом молодіжна команда виборола право участі у фінальних змаганнях чемпіонату світу, а олімпійська — здобула путівку на Олімпіаду 1980 року, на яку через бойкот, оголошений президентом Картером, до Москви не поїхала.

Володимир 1990 року був керівником делегації США на чемпіонаті світу в Італії. Є його заслуга і в тому, що 1991 року національна жіноча команда стала чемпіоном світу. Володимир також автор популярного футбольного підручника «Футбольна книжка» та співавтор ілюстрованої книжки для самотренування у футболі «Сам на сам».

2 вересня 1994 року його життя раптово урвалося: на тенісному корті він зазнав трагічного інфаркту. Спецкомісія американської федерації футболу гідно оцінила внесок Володимира Чижовича в розвиток популярної гри в Америці, назвавши його одним із 20 найвпливовіших діячів у цьому виді спорту в США. Ім’я українського фахівця занесено до футбольного Залу слави.