Били, б’ють... І будуть бити?

Спогад про те, як спецпризначенці лупцювали львів’ян у жовтні 1989 року і киян – влітку 1995-го


Світ жахнувся від патологічної жорстокості “Беркута” супроти мирного (на початках) Майдану. Беркут — хижий птах. У нас він гніздиться на вершинах Карпат. У Середній Азії беркутів дресирують для полювання на тварин. В Україні “Беркут” нацьковують на людей...

А ви знаєте, з якого яйця вилупилися “беркутівці”? Як не дивно — з демократичного. 1988 року міністром внутрішніх справ з подачі Горбачова було призначено Вадима Бакатіна. При ньому завершилося формування у регіонах загонів міліції особливого призначення. Прижилася російськомовна абревіатура — ОМОН. За часів Бакатіна на озброєння спец­призначенців надійшли гумові кийки. Їх іронічно назвали “демократизаторами”... Горбачов не був послідовним демократом. У листопаді 1990 року на Красній площі мала відбутися альтернативна, антикомуністична демонстрація. Михайло Сергійович наказав Бакатіну силою її розігнати. Міністр відмовився і почув від Генсека: “Ти — боягуз!”.

1 жовтня 1989 року ОМОН лупцював людей на вулиці Коперника у Львові. Після чергового мітингу на стадіоні “Дружба” хтось із радикалів закликав йти до міського управління міліції, нібито визволяти заареш­тованого Ревтя. Загін ОМОНу нещадно бив кийками не лише учасників ходи, а й випадкових перехожих. Як і тепер, били лежачих... Автор публікації не був свідком цього побоїща. Але в інформаційному випуску Львівського телебачення (без дозволу начальства) закликав постраждалих прийти на вулицю Коперника і дати свідчення на телекамеру. Прийшли десятки людей. Навіть жінки не соромилися показувати спини зі слідами “демократизаторів”. Ця плівка в ефір не вийшла. Думав, її втрачено, але дивом вона збереглася у фільмотеці... Першим секретарем обкому партії був тоді Яків Петрович Погребняк, начальником міського управління міліції — Шабаєв, а обласного — Попов. Цього очільника міліції забрали невдовзі у якусь іншу область...

Відбулося масове побиття людей вже “Беркутом” і за незалежної України. Це сталося 18 червня 1995 року. Для захоронення патріарха Київського і всієї України Володимира Романюка київська міська влада виділила місце на Байковому кладовищі. Але керівництво Київського патріархату вирішило поховати Владику на подвір’ї Софіївського собору. Це рішення викликало лють у духовенства УПЦ Московського патріархату. Усі ворота до собору були зачинені і підперті вантажівками. Тоді учасники процесії і мітингу почали рити могилу біля входу до собору. У бій пішов “Беркут”. Йому протидіяли бійці УНА-УНСО... Тоді постраждало близько 80 осіб, в тому числі і єпископи та священики.