Запам’ятався психушками для дисидентів, облавами у робочий час і горілкою «Андроповка»

30 років тому пішов із життя довготривалий «генеральний кадебіст» і короткотерміновий Генеральний секретар Юрій Андропов

Юрій Андропов (на фото) змінив на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Першою особою держави Юрій Володимирович був лише 15 місяців. В останні дні, коли відмовили нирки, смертельно хворий, він керував країною з лікарняної палати. Коли помер і його наступник Костянтин Черненко, з’явився чорний гумор. Диктор у програмі “Час” оголошує: “Ви будете сміятися, але Черненко теж помер...”. Чимало істориків, політологів сходяться у тому, що Андропов на тлі безграмотних і малограмотних Хрущова, Брежнєва, Черненка був значно освіченішою і яскравішою постаттю.

Постать яскрава, та біографія темна

Сучасники Андропова, насамперед його колеги з КДБ, згадують, що Юрій Володимирович дуже нервував, коли його запитували про родину, першу дружину, дітей. Андропов мав прізвисько “Ювелір”. Це був натяк на те, що його дід — Карл Флекенштейн — володів у Москві магазином “Ювелірні речі”. Є свідчення, що перша дружина Андропова, коли її покинув чоловік, скаржилася на нього у партійні органи за байдуже ставлення до дітей... За рік до початку війни з німцями колишній телеграфіст-кіномеханік вже обійняв посаду першого секретаря ЦК комсомолу новоствореної Карело-Фінської РСР. Стрімку кар’єру Андропова пояснювали його активною участю у пошуках ворогів народу, численними доносами. Участі у бойових діях комсомольський функціонер уник. Комуніст-комсомолець активно надсилав у вищі інстанції рапорти про свою організаційну роль у скеруванні молоді до партизанських загонів і розвідувально-диверсійних груп...

В офіційних біографіях Андропова немає жодної згадки про національність Юрія Володимировича. Можна вдивлятися в обличчя Юрія Володимировича, шукати характерні риси і сумніватися, але достеменно відомо, що батьком майбутнього Генсека був Велв (Володимир) Ліберман, а матір’ю — Геня (Євгенія) Флекенштейн.

«Приїздіть до нас на Лубянку: посадимо вас, напоїмо чаєм...»

Це один із жартів Юрія Володимировича, коли він очолював всемогутній КДБ. Перед тим три роки (1954-1957) був послом в Угорщині. Не без його активної участі 1956 року відбулося криваве придушення угорського повстання. У серпні 1968 року не менш активно ратував за введення військ країн Варшавського договору у Чехословаччину, а наприкінці 1979 року — за окупацію Афганістану радянськими військами.

Найдовше Юрій Андропов затримався на посаді голови Комітету державної безпеки — 15 років (1967-1982). Він став полум’яним борцем з інакомисленням, дисидентами, правозахисниками. При ньому запровадили примусове лікування політв’язнів у психушках. З ініціа­тиви Андропова 1974 року вислали за кордон і позбавили громадянства письменника Олександра Солженіцина, а 1980 року заслали до Горького академіка Андрія Сахарова...

Генеральним секретарем ЦК КПРС Юрія Андропова обрали невдовзі після смерті Брежнєва. У той час був такий жарт: при Андропові буде не ЦК КПРС, а ЧК КПРС...

Від партократа — до демократа?

Правління Андропова пересічні громадяни Радянського Союзу запам’ятали облавами на вулицях, в кафе, кінотеат­рах, навіть у лазнях. Міліція перевіряла документи, допитувалася, чому у робочий час не на роботі? Ловили студентів і учнів, які сачкували з лекцій і уроків... Люди старшого віку пам’ятають горілку “Андроповка”. Ні, такої марки не було. Річ у тім, що за Брежнєва вартість пляшки “Московской особой” невпинно зростала. 1982 року півлітрівка коштувала 5,20. За Андропова ціна впала до 4,70, а за 50 копійок можна було і закуску купити: 14 копійок плавлений сирок “Дружба” і 26 копійок — півбатона.

Деякі сучасники Андропова стверджують, що він, на відміну від Брежнєва, був байдужим до розкоші, не терпів хабарників, боровся з корупцією. Це через нього, не чекаючи арешту, застрелився міністр внутрішніх справ Микола Щолоков і був засуджений зять Брежнєва Юрій Чурбанов... А ще згадують, що Андропов багато читав, цікавився музикою, писав вір­ші... При ньому розпочався масовий випуск ліцензованих платівок західних виконавців у стилі рок, диско, що раніше вважалося ідеологічно шкідливим. Як не дивно — любив і знав Висоцького. З публічних виступів Генсека можна зробити висновок, що саме він започаткував зародки перебудови, зокрема модернізацію економіки, посилення ролі трудових колективів, самостійності підприємств... Є така думка, що Андропов міг би стати другим Ден Сяопіном і відтермінувати розпад Радянського Союзу.

Звідки прізвище Андропов?

Першим єврейське походження Юрія Андропова розкрив колишній перший секретар Краснодарського крайкому партії Сергій Медунов. В одному з інтерв’ю він повідомив, що його батько працював разом з батьком Юрія Андропова на залізничній станції ще до революції. І звали його — Володимир Ліберман. Після революції 1917 року він чомусь змінив прізвище на Андропов... Щодо єврейського прізвища матері Андропов посіяв сумнів, стверджуючи, що у родині Флекенштейнів вона була прийомною донькою...

Анатолій РОМАНЮК,

професор кафедри політології Львівського національного університету ім. Івана Франка

Я б говорив не лише про постать Юрія Андропова, а про систему партійного керівництва радянською державою. Це було поєднання колективного керівництва — Політбюро ЦК КПРС — і домінування першої особи, Генерального секретаря, у даному випадку Лео­ніда Брежнєва. Сам Брежнєв був догматиком. Коли 1968 року Олександр Дубчек вів розмову з Брежнєвим про соціалізм з “людським обличчям”, про економічні свободи, приватну власність, Леонід Ілліч зацитував йому Леніна. Мовляв, кожен дрібний ремісник захоче стати великим капіталістом. Найближче оточення Брежнєва не було однорідним. У ньому переважали дог­матики. Андропов не був догматиком. Події в Угорщині, Чехословаччині спонукали його до роздумів: а чому так сталося? Окрім того, посада голови КДБ, володіння усією секретною інформацією, розкривали перед ним реальну картину стану справ у державі і настроїв людей. Звичайно, його діяльність не посягала на керівну роль партії, авторитарні методи керівництва. Він не наблизився до лібералізму, але об’єктивно сприяв приходу до влади Михайла Горбачова, творця перебудови.