Передплата 2024 «Добрий господар»

Дорога до ювілею

Видатному львівському шахістові Олександру Бєлявському виповнилося 60 років

Львівського шахіста,міжнародного гросмейстера Олександра Бєлявського (на фото) знаю майже сорок років. Коли знаєш людину так довго, стежиш за її успіхами, аналізуєш невдачі, сидиш у неї на кухні з горнятком кави, знайомий з дружиною та дітьми, то написати про неї неважко. Проте, коли знаєш так багато, стає складно зосередитися на найголовнішому, що передає сутність людини, котрій днями виповнилося 60 років.

Ще зовсім «недавно», влітку 1973 року, я писав, що у Львові народився «шаховий принц» планети, — коли Олександр став чемпіоном світу серед юнаків. У літа, що минули, умістилося багато подій — перемоги найвищого рівня, співпраця з найсильнішими шахістами світу, тривала громадська робота, написання не одної шахової книжки. Його багаторічний наставник Віктор Карт, із легкої руки якого народилася ціла плеяда львівських гросмейстерів, часто любив повторювати знамениту фразу Шолом-Алейхема: «Талант — що гроші: якщо є — то є, а якщо нема, то нема…»

Стосунки зі спортивним щастям у Бєлявського були вельми складні. Не раз воно йому ус­міхалося вже тоді, коли зникали майже всі надії. Скажімо, того 1973 року на юнацькому чемпіонаті світу в англійському Тіссайді за три тури до фінішу лідирував югослав Славолюб Мар’янович, випереджаючи Бєлявського на півтора очка. Але львівський майстер виграв усі три партії, у тому числі — із лідером турніру, в заключному турі. Спортивне щастя було йому заслуженою нагородою за волю до перемоги. Але воно відвернулося через кілька місяців у турнірі вищої ліги чемпіонату СРСР, коли посів останнє місце... Бєлявський знову вкладав у поєдинки всю свою волю, той же темперамент бійця, що й на першості світу серед юнаків. Однак суперники були не ті, вимагали значно більшої поваги...

Через рік ще одна примха спортивного щастя: Олександр був запасним учасником турніру вищої ліги й не сподівався на участь у змаганні, коли в день першого туру довідався із газет, що він серед учасників під 11-м стартовим номером (відмовився грати екс-чемпіон світу Василь Смислов). Бєлявський похапцем збирає речі і прилітає до Ленінграда за кілька годин до початку другого туру. Не встиг навіть похвилюватися, адже треба було втягуватися до поєдинків із найсильнішими гросмейстерами країни. Гра пішла, і він у підсумку поділив перше місце з іншим екс-чемпіоном світу Михайлом Талем.

А потім ніби чорна хмара нависла над продовженням успішної спортивної кар’єри. Хоча Олександр працював над шахами щодня по вісім годин, його успіхи були скромними. Можливо, утрутилися побутові справи: треба було закінчувати навчання в інституті, народився син Володимир, призвали на військову службу. Та 1977 року на міжнародному турнірі в іспанському Аліканте Бєлявський виграє усі 13 партій! У рідному місті перемагає в турнірі пам’яті Леоніда Штейна. Починає підніматися у рейтинговому списку щораз вище і надовго входить до еліти світових шахів.

У 80-ті роки Олександра Бєлявського вважали третім номером радянських шахів. Доказом цього служить місце за першою шахівницею збірної СРСР на Всесвітній шаховій олімпіаді 1984 року, коли Карпов і Каспаров були зайняті матчем на першість світу між собою. Уже стала легендою історія про те, як Бєлявський перших п’ять турів грав з рукою у гіпсі, бо зламав її напередодні змагань, і всі п’ять партій виграв!

У послужному списку львівського гросмейстера є «скальпи» усіх найсильніших шахістів планети, починаючи від Гаррі Каспарова і Анатолія Карпова. Недарма ж у різні часи обидва запрошували його до свого табору перед найвідповідальнішими матчами. Блискучі аналітичні здібності вихованця Карта із задоволенням і користю для себе використовували й багато інших провідних шахістів. Як же йому вдається створювати такий стиль — нервовий, безжалісний, що не знає пощади до суперників, а від нього самого вимагає граничної зібраності, відваги, твердості духу?! Думаю, він став справжнім «мушкетером» насамперед тому, що ніколи не зраджував своїх творчих принципів. «З допомогою шахів я виховав свій характер», — писав четвертий чемпіон світу Олександр Альохін. Олександр Бєлявський, мабуть, може так сказати і про себе.

Розуміючи необхідність фізичної загартованості, Олександр, однак, не поспішає на футбольний майданчик, як більшість колег-шахістів. Побувавши кілька разів у Славському, захопився гірськими лижами й опанував їх настільки, що відважується їздити альпійськими трасами в Австрії чи Словенії. Коли є нагода, стає і на водні лижі або займається серфінгом. Любов до екстремальних ситуацій проявилася й у виході на сцену в ролі тореадора в іспанському Лінаресі, відвіданні кратера згаслого вулкана в Індонезії, польоті на Північний полюс, де відморозив вухо.

Одна з його книжок, видана в лондонському видавництві «Кадоган», називається «Безкомпромісні шахи», що, мабуть, найточніше передає силу характеру нашого героя. Зрештою, усі вихованці Карта — оригінального стилю Олег Романишин, енциклопедичних знань Адріан Михальчишин, рішучий і непіддатливий до емоцій Олександр Бєлявський — були в поєдинках між собою особливо безкомпромісними. Непоступливість Бєлявського ще раз проявилася, коли вирішив змінити Федерацію шахів України на шахову федерацію Словенії — через незгоду з принципами комплектування національної команди і відсутність гонорару за виступ. Столичне спортивне керівництво так і не зуміло знайти спільної мови із провідним шахістом світу.

Але свій дім Бєлявський бачить тільки у Львові, де мешкає його сім’я, працює дружина, до школи ходили діти, де могила матері…

Довідка «ВЗ»

Олександр Бєлявський (народився 17 грудня 1953 року) — видатний український шахіст, міжнародний гросмейстер (1975). Чотириразовий переможець Всесвітніх шахових олімпіад (1982, 1984, 1988, 1990) у складі збірної СРСР, учасник ВШО у складах збірних України та Словенії. Чемпіон світу (1985, 1989) та Європи (1983, 1989) у складі збірної СРСР, срібний призер чемпіонату Європи (1992) у складі збірної України, чемпіон світу серед юнаків (1973). Переможець командних першостей світу серед студентів (1974, 1976, 1977), чемпіон СРСР (1974, 1980, 1987, 1990), переможець понад 30 міжнародних турнірів.

Схожі новини