Мирослав Гринишин: «Мене у виставі «Земля» цікавить лише один герой – Сава, який вбив свого брата»


Чернівці

У Чернівецькому драмтеатрі завершуються репетиції спектаклю “Земля” за однойменною повістю Ольги Кобилянської. Це один із кращих творів про селянство не лише в українській, а й у світовій літературі. Над новою виставою працює київський режисер Мирослав Гринишин, відомий театральному глядачеві за постановками “Швейк” (театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв») та “УНБ” — Український буржуазний націоналізм, поставлений у Львівському національному театрі ім. М. Заньковецької із Федором Стригуном у головній ролі.

Прем’єра вистави — 19 та 20 жовтня. Відтак «Землю» хочуть показати у Києві та представити на театральних фестивалях.

Довідка «ВЗ»:

«Земля» — соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської. Письменниця почала працювати над нею у 1895 році. Твір завершено в 1901 році, а в 1902-му уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник». В основу повісті лягла подія, що сталася восени 1894 року в селі Димка (нині — Глибоцький район Чернівецької області), де син селянина убив свого старшого брата, щоби самому дістати в спадщину батькову землю. Прототипами героїв повісті стали члени родини Костянтина Жижияна — Михайло і Сава (у повісті — Федорчуки). Сава Жижиян згодом емігрував до Канади, де й помер.

Головними дійовими особами твору є заможний селянин Івоніка, його дружина Марія та їхні сини — Михайло й Сава…

В українських театрах, звісно, «Землю» ставили. Але понині найкращою постановкою однойменного твору Ольги Кобилянської вважають роботу режисера Василя Василька, яку він здійснив у Чернівецькому театрі в 1947 році. Саме інсценізацію Василька використовує у своїй роботі і Мирослав Гринишин. Адже унікальність роботи Василька в тому, що він особисто зустрічався з реальними прототипами героїв «Землі», а на прем’єрі спектакля сиділи у залі люди із села Димка, де відбулися події, описані у творі.

Власне, ідея постановки цього спектаклю виношувался давно. І якраз цього року, коли в листопаді Україна відзначатиме 150-річчя від дня народження письменниці Ольги Кобилянської, її «Земля» отримала друге сценічне дихання. В роботі задіяний весь акторський склад, спеціально пошито костюми, підготовлена сценографія. До речі, художника-постановника Андрія Романченка теж запросили зі столиці. Вперше за кілька останніх років вийде на сцену і директор театру Юрій Марчак. Режисер вибрав його для однієї з головних ролей — Івоніки Федорчука, батька братів Михайла та Сави.

— Плануємо, що це буде знакова прем’ра 83-го театрального сезону, — розповідає «ВЗ» директор Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської Юрій Марчак.- Між іншим, Мирослав Гринишин був запрошений не випадково, адже він родом із Західної України, Івано-Франківська, отож обізнаний зі звичаями та традиціями нашого краю.

Варто зауважити, що Гринишин у своїй роботі пішов трохи далі знайомого нам сюжету «Землі» і покаже на сцені і другу частину повісті, де прослідковується доля Сави Федорчука — вже після того, як він вбив свого брата Михайла за землю.

— Власне, — каже Мирослав Гринишин, — саме цей персонаж — Сава, його характер мене цікавить найбільше. У «Землі» дуже багато обрядовості, звичаїв, зокрема Кобилянська детально описує весілля героїв. Але мене цікавлять більше характери, природа поведінки героїв, те, що їх штовхає на той чи інший вчинок. Я дуже вдячний Юрію Марчаку, директору театру, що він погодився на головну роль. Бо він ще є представником того покоління акторів, які уважно вчитуються у текст і створюють роль так, як це задумано автором, режисером.

Ця постановка — далеко не перша режисерська робота Мирослава Гринишина. В Івано-Франківському театрі він поставив, зокрема, “Галілео Галілей”, “Матінка Кураж”, “Сад Гетсиманський”. А серед найвідоміших робіт Гринишина — “Швейк” (1996 р.) за участі Георгія Хостікоєва та Богдана Бенюка, та “УНБ” — Український буржуазний націоналізм (2001 р.), поставлений у Львівському національному театрі ім. М. Заньковецької із Федором Стригуном у головній ролі.

Режисер, що бачив рідних Сави-вбивці

Багато десятиліть тому, коли у 1947 році в Чернівцях йшла перша «Земля», її режисер Василь Василько провів майже титанічну роботу перед тим, як поставити спектакль. Під час Другої світової війни у Харкові його приятель, режисер Іван Юхименко, розповідаючи про свою зустріч із Кобилянською, дав йому дорогоцінну книгу. Це була «Земля» — один із найпопулярніших творів на селянську тематику не лише в українській, а й у світовій літературі. З того часу його переслідувала думка, що цей твір мусить бути поставлений на сцені.

- Варто закцентувати увагу на тому, — каже керівник літературно-драматичної частини Чернівецького драмтеатру Наталія Федорович, — що коли Василько ставив «Землю», то працював і як режисер, і як етнограф. Оскільки події, описані в творі, створені на основі реальної історії, яка трапилася в 1884 році на Буковині, в селі Димка, то одного недільного дня Василь Степанович з дружиною та актором, який пішки сходив увесь край, виїжджають до села Димки. І там вони спілкувалися з директором місцевої школи, який добре знав Ольгу Кобилянську ще з часів, коли вона писала тут цю повість. Директор розповідав, як письменниця годинами сиділа в тяжкій задумі, іноді в мовчазній компанії Івоніки (того самого батька, що втратив обох синів через землю). Вдалося Василькові побувати і біля хати Федорчуків, і побачити ліс, в якому сталося вбивство, і зустрітися із старшим сином Сави — Іваном Жижияном. І саме він розповів про подальшу долю батька. Виявилося, що Сава виїхав до Канади, працював на заробітках. А там було дуже багато українців, і всі вони дуже добре знали цю історію, тому все допитувалися, чи не знає він того Саву Федорчука, який вбив брата за землю. А коли вже син Сави приїхав до нього, обидва працювали на фабриці і тоді батько наказав: «Мовчи сину, бо, як дізнаються люди, одвернуться од мене. Я — Жижиян! До Федорчуків непричетний!» В 1934 році Сава помер і був похований на чужині. Коли робоча група повернулася до Чернівців, всі вони були під враженнями, як це так може бути, що так близькі між собою реальні та літературні герої та події.

На прем’єру Василькової «Землі» приїхало все село Димка в святковому національному вбранні, разом із Іваном, сином Сави. Приїхала і його мати, але її залишили в музеї Ольги Кобилянської, щоб спогадом про ті сумні події не тривожити серця старої жінки. На виставі кожен глядач то всміхався і підспівував весільних пісень та колядок, а то чулися схлипи та зойки у сцені похорону. Після закінчення до режисера підходили глядачі, особливо старші і запитували, з якого села він привіз людей, що так «файно провадили весілля та статечно танцювали аркан, як у них на Покрову коло церкви».

Під час вистави Московською студією хронікальних фільмів проводилися кінозйомки. І за мотивами цієї вистави у 1954 році режисер Швачко зняв фільм.