Передплатити Підтримати

Таємниця рейсу 007

30 років тому сталася чи не найрезонансніша і найзагадковіша авіакатастрофа минулого століття

У ніч проти 1 вересня 1983 року в небі неподалік від південного узбережжя острова Сахалін радянський винищувач збив пасажирський «Боїнг-747» південнокорейської авіакомпанії. Загинуло 269 пасажирів та членів екіпажу.

То був час найгострішого після Карибської кризи радянсько-американського протистояння. У розпалі були війни в Афганістані й Нікарагуа, західні країни на чолі зі США бойкотували московську Олімпіаду-80. На своїх європейських базах американці розміщували націлені на СРСР ядерні ракети середньої і меншої дальності, Союз вживав «адекватних заходів»...

Цей міжнародний скандал СРСР пояснював так. Відхилившись від міжнародної траси більш як на 500 кілометрів, лайнер дві з половиною години летів у повітряному просторі СРСР над розташованими на Камчатці й Сахаліні стратегічними об’єктами ядерних сил та протиповітряної оборони, намагався втекти від винищувачів ППО. Це відбувалося глибокої ночі, тож визначити, чи це американський розвідник РС-135, чи пасажирський «Боїнг-747» (вони справді навіть зовні дуже схожі), ні радари, ні пілоти винищувачів не могли. Тому було виконано наказ на знищення літака-порушника. США, як і Південна Корея, пояснювали це інакше. Відхилення від курсу було зумовлено помилкою бортових комп’ютерів, неуважністю екіпажу, — але аж ніяк не розвідуваальними цілями. Тому збивати пасажирський лайнер було верхом жорстокості.

Хроніка фатального польоту

Отже, найбільший на той час у світі пасажирський літак «Боїнг-747» компанії «Коріен ейрлайнс» виконував райс 007 Нью-Йорк — Сеул з проміжною посадкою для дозаправки в Анкориджі на Алясці (гляньте на глобус — це найкоротший шлях). Вилетівши з Анкориджа, він невдовзі втратив зв’язок з тамтешніми диспетчерами, збився з міжнародної траси Р-20, відхилився від неї на півтисячі кілометрів і зрештою опинився над Камчаткою. Туди він підійшов о 1 годині 30 хвилин за токійським часом і летів просто на базу стратегічних ядерних сил СРСР. Його відзразу «засікли» радари ППО, у повітря підняли вісім винищувачів МіГ-23 і Су-15. Не реагуючи на запити радянських диспетчерських служб і винищувачів, лайнер перетнув Камчатку і полетів у бік Охотського моря. О 3 годині 5 хвилин він знову з’явився у повітряному просторі СРСР — уже біля берегів Сахаліна. Знову підняли винищувачі-перехоплювачі, які мали примусити «Боїнг» здійснити посадку на одному з радянських аеродромів.

Винищувач Су-15, який безпосередньо переслідував корейський літак, пілотував досвідчений льотчик Геннадій Осипович, що незабаром у чині підполковника звільнився в запас. О 3 годині 13 хвилин він доповів: «Ціль бачу, на запит «свій-чужий» не відповідає». Через дві хвилини: «Ціль не відповідає на запит на аварійній частоті». Ще через п’ять хвилин Осипович отримав наказ дати попереджувальні постріли з гармат, виконав його і доповів: «Ціль маневрує за висотою і швидкістю». Через три хвилини йому наказали: «Підготуватися до пуску ракет». Зафіксувавши лайнер у прицілі, через чотири секунди Осипович натиснув на кнопку... Через секунду дві ракети влучили у «Боїнг». «Перша влучила йому просто під хвіст, друга в один з двигунів, знісши півкрила», — згадував потім Осипович. Очевидно, одна з ракет наводилася за відбитим від цілі радіолокаційним сигналом винищувача, інша — за тепловим випроміненням двигуна. За даними радянських наземних служб, до виходу лайнера з повітряного простору СРСР у небо над міжнародними водами лишалося півтори хвилини льоту.

Ймовірно, багато людей в лайнері загинули миттєво від раптової розгерметизації салону і перепаду тиску: «Боїнг» ішов зі швидкістю 810 кілометрів за годину на висоті 9700 метрів. Після влучення другої ракети у сопло турбіни і знесення нею півкрила літак втратив рівновагу і каменем пішов униз. А, може, спалахнув і вибухнув, адже були вражені вузли, безпосередньо зв’язані з паливною системою, а в розташованих у крилі баках лишалися ще тонни гасу. Якщо «Боїнг» не розвалився повністю під час падіння, то удар кількасоттонної машини на шаленій швидкості об воду був страшним.

Загадкові запитання, очевидні відповіді

«Боїнг-747» був оснащений найдосконалішою навігаційною апаратурою, начинений кількаступеневою системою її дублювання. Невже на суперсучасному лайнері могли вийти з ладу всі вони одночасно, а також радіостанція. Ще й пілоти і штурман не помітили, що летять не над океаном, а над суходолом? За свідченням пілотів, які багато разів літали трасою Р-20, відхилення від курсу літаком такого типу не може перевищувати 40 кілометрів. Командиром «Боїнга» рейсу 007 був 45-річний Чан Бен Ін, який у званні полковника вийшов 1971 року у відставку з ВПС Південної Кореї, а наступного року став працювати у «Коріен ейрлайнс». Він мав наліт 10627 годин, із них на «Боїнгу-747» — 6618. Трасою Р-20 літав понад 5 років, 1982 року був відзначений за безаварійну роботу. У 1981-1982 роках був навіть командиром персонального авіалайнера президента Південної Кореї Чон Ду Хвана. Невже такий досвідений пілот та його екіпаж не помітили таких несправностей на борту і відхилення від курсу більш як на півтисячі кілометрів?

Чомусь під час польоту рейсу 007 саме в тому районі над нейтральними водами курсували американський літак-розвідник РС-135, два протичовнові літаки ВПС США «Оріон», літак системи далекого виявлення і наведення Е-3А «АВАКС». Там же на бойовому чергування перебували кілька американських військових кораблів. Саме тоді і саме там перебував упродовж двох навколоземних витків американський розвідувальний супутник «Феррет-Д», здатний вловлювати найменші імпульси систем радянської ППО. Саме над цими районами пролягала орбіта запущеного 30 серпня 1983 року космічного «човника» «Челленджер» — того самого, який вибухнув під час свого чергового старту взимку 1986 року. Саме на рейсі 007 екіпаж лайнера був збільшений аж до 29 осіб, хоча зазвичай його кількість — 12-15 із стюардесами включно.

Якщо припустити що диспетчерські служби Анкориджа не помітили відсутності радіозв’язку з рейсом 007, того, що він відхилився від траси аж на 500 кілометрів, не пройшов перших два із дев’яти обов’язкових пунктів контролю над океаном, — чому не забили на сполох, не повідомили про це аналогічні служби в Хабаровську і Токіо? Що завадило вісьмом радянським винищувачам примусити «Боїнг» сісти на один з аеродромів ще тоді, коли він впродовж 1,5 години летів над Камчаткою? Чи бачив Геннадій Осипович, що стріляє в пасажирський літак? «Схожий він був на цивільний, дуже схожий, — згадував потім відставний підполковник, — Але будь-який літак можна закамуфлювати. Я впевнений, що то був розвідник».

Припустімо й радянську версію про те, що лайнер ішов з вимкненими бортовими вогнями, хоча для пасажирського літака з таким досвідченим командиром вона малоймовірна. Але невже у салонах двоповерхового гіганта, де дрімали майже три сотні пасажирів, зашторили всі ілюмінатори? У нічному небі такий лайнер скидається на новорічну ялинку. Невже Осипович, впритул підлетівши до «Боїнга», не помітив бодай маленького вогника? А також характерного тільки для «Боїнга-747» «горба» у передній частині фюзеляжу, чого немає в РС-135.

Розвідник мимоволі?

Таку версію також не можна відкидати. Твердячи, що політ «Боїнга» був розвідувальним, СРСР визнавав й інше: жодної розвідувальної апаратури серед уламків лайнера на морському дні не знайшли. Найімовірніше, рейс 007 був просто «мішенню», що перевіряла роботу станцій радянської ППО, яку фіксували літаки-розвідники й супутники.

У червні 1985 року в СРСР був заарештований і невдовзі розстріляний за зраду найцінніший за всю історію агент ЦРУ Адольф Толкачов. Цей супершпигун передавав американцям безцінну інформацію про найсучаснішу радянську апаратуру електронного стеження і протидії, системи «свій-чужий» і новітні радари, чим, за найскромнішими підрахунками самого ЦРУ, зекономив для США щонайменше 50 мільярдів (!) доларів. Можливо, саме його інформацію перевіряв таким чином корейський «Боїнг»-«мішень»?

Відразу після катастрофи СРСР і США спорядили на місце трагедії секретні підводні експедиції. На порівняно невеликій глибині їм було неважко відшукати район падіння лайнера. Водолази побачили розкидані на дні на величезній площі (переважно в міжнародних водах) фрагменти «Боїнга». Стверджували, що людських останків не виявили, і це дало підставу СРСР заявити, що, крім екіпажу, на борту рейсу 007 нікого не було. Але цю версію відкидають пасажирські служби Нью-Йорка і Анкориджа. Справді, невже велетенський лайнер вирушив у звичайний рейс без жодного пасажира на борту? А ще океанологи, які кажуть: у цьому районі досить значна підводна течія, яка порозносила і без того розкидані на велетенській площі дрібні фрагменти, а біля піщаного дна живуть колонії специфічних морських рачків...

Шукали, звісно, й «чорні ящики» «Боїнга». І, безумовно, знайшли. Але невідомо, хто саме. Тому й донині невідомі розшифрування цих самописців. Ще 30 років тому і радянські, і американські спецслужби засекретили «Справу рейсу 007» аж на 50 років. Але й сьогодні, коли світ так змінився, знімати гриф «Цілком таємно» ні американці, ні росіяни з неї не збираються.

Очевидне одне: за безглузде протистояння СРСР і США, яке вело в нікуди, 269 людей заплатили життям...