Передплата 2024 «Добра кухня»

«Шкодуємо, що Гітлер не знищив усіх євреїв...»

Подібні настрої панували у Радянському Союзі 60 років тому, після сфабрикованої Сталіним справи «лікарів-убивць», переважно єврейської національності

Ця політична бомба вибухнула 13 січня 1953 року. У газеті “Правда” було опубліковано повідомлення ТАРС і редакційну статтю про викриття 9-ти “заколотників”, відомих в країні професорів-медиків, які нібито ставили собі за мету не лікувати, а умертвляти відомих діячів партії і уряду. Серед них — професори Вовсі, Коган, Фельдман, Грінштейн, Етінгер... А перед тим був заарештований головний хранитель забальзамованого тіла Леніна професор Збарський. Назагал під слідством опинилися кілька десятків осіб, переважно лікарів єврейської національності. Стаття у “Правді” мала промовисту назву “Підлі шпигуни і вбивці під маскою професорів-лікарів”.

Витоки цієї сфабрикованої справи можна простежити від 28 серпня 1948 року. У цей день завідувачка відділу функціональної діагностики Кремлівської лікарні, кардіолог Лідія Тимошук зняла кардіограму у секретаря ЦК ВКП(б) Андрія Жданова і поставила діагноз “інфаркт міокарда”. Але консиліум професорів з таким діагнозом не погодився. Через два дні високопоставлений пацієнт помирає. Розтин тіла засвідчує: інфаркту таки не було... Попри це, Лідія Тимошук починає писати скарги на своїх колег у партійні органи і Службу безпеки. Тодішній міністр МДБ Абакумов передає ці скарги Сталіну. Той написав своєю рукою “В архів”...

Минуло чотири роки, і Лідію Тимошук викликають у МДБ і просять докладно розповісти про обставини зняття кардіограми у Жданова і дискусії щодо діагнозу. А за рік до цього старший слідчий МДБ підполковник Рюмін написав скаргу на свого шефа міністра Абакумова. Мовляв, той заборонив йому розслідувати терористичну діяльність професора-терапевта Етінгера, арештованого 18 листопада 1950 року, хоча той “признався”, що “шкідливим лікуванням” пришвидшив смерть секретаря ЦК ВКП(б) Олександра Щербакова.

Після наради у Сталіна Абакумова змістили з посади міністра і заарештували (розстріляли вже після смерті Сталіна), а Рюміна призначили заступником міністра і начальником слідчої частини МДБ. Так почалася “справа лікарів”...

Сталін стежив за цією справою, щоденно читав протоколи допитів. Він попередив нового міністра МВД Ігнатьєва: “Якщо не розкриєте терористів, американських агентів серед лікарів, будете там, де Абакумов”. 1 грудня 1952 року вождь заявив: “Будь-який єврей-націоналіст — агент американської розвідки. Серед лікарів багато євреїв-націоналістів...”. Сталін особисто дав вказівку застосовувати до арештованих лікарів засоби фізичного впливу, тобто тортури. В’язнів цілодобово тримали у металевих наручниках. Більшість з них не витримала тортур і “визнала” себе винними... У лютому 1953 року Лідію Тимошук нагородили орденом Леніна.

На 12 березня 1953 року планувався початок відкритого судового процесу над “лікарями-вбивцями”. Ця сфабрикована справа здійняла могутню хвилю антисемітизму. У центральні газети надходили листи від трудящих, в яких звучала думка: “Шкодуємо, що Гітлер не знищив усіх євреїв...”. Знаходилися такі, хто пропонував себе як ката для публічної страти “тричі проклятих убивць”. Автору цієї публікації було тоді 13 років. Пам’ятаю, як тремтіла від страху родина євреїв-лікарів, що жила по сусідству. Боялися, що подібні справи сфальсифікують і в областях, знайдуть лікарів-євреїв, які свідомо відправляли на той світ пацієнтів неєврейської національності. Ходили чутки, що всіх євреїв невдовзі депортують у Сибір і на Далекий Схід. Деякі історики вважають, що це цілком могло б статися, якби...

Якби 5 березня 1953 року не помер Сталін... Ініціативу щодо закриття “справи лікарів” взяв на себе Лаврентій Берія, який одразу ж після смерті тирана став заступником глави уряду і міністром внутрішніх справ. 3 квітня 1953 року “кремлівських лікарів” випустили на волю, їх повністю реабілітували. У цей же день було опубліковано Указ Президії Верховної Ради Радянського Союзу про скасування нагородження Лідії Тимошук орденом Леніна. Найбільш активних фальсифікаторів “справи лікарів”, зокрема підполковника Рюміна, розстріляли вже після страти Берії 1954 року. Чимало громадян були невдоволені тим, що ніяких лікарів-убивць, виявляється, немає. Знову ж таки про своє розчарування писали у газети. Мовляв, ми вам повірили, перейнялися гнівом. Тепер як бути, кому вірити?..

Можна припустити, що Сталін, людина психічно не зовсім здорова, таки повірив у страшну вигадку про лікарів-шкідників. Панічно боявся лікарів. Після інсульту близько 12 годин лежав непритомний без медичної допомоги...

Коментар

Владислав ГРИНЕВИЧ,

доктор політичних наук

Не думаю, що Сталін був патологічним антисемітом. Він був жорстоким політиком — прагматиком, який міг заради збереження своєї одноосібної влади і досягнення політичних цілей знищити голодом мільйони українців, а до того ж у різний спосіб — тисячі поляків, німців, корейців, кримських татар... “Справа лікарів” була апогеєм масових повоєнних репресій і чисток. Ця сфабрикована справа була у руслі широкомасштабної кампанії проти космополітизму 1948-1949 років з явним етнічним єврейським забарвленням. Є підстави вважати, що Сталін таки готувався до Третьої світової війни. І не лише для оборони йому була потрібна ядерна зброя... У таких умовах необхідно було посилити російський націоналістичний патріотизм... Як відомо, Сталін значною мірою сприяв утворенню держави Ізраїль, розраховуючи на лояльність її лідерів лівої орієнтації, з тим, щоб мати на Близькому Сході плацдарм для протидії західним імперіалістам. Але почалася холодна війна. Ізраїль переорієнтувався на Захід. Дипломатичні відносини з Ізраїлем були розірвані після вибуху бомби у радянському посольстві у Тель-Авіві 9 лютого 1953 року.. Сталін вважав євреїв п’ятою колоною, яку необхідно було нейтралізувати. 12 серпня 1952 року було страчено 13 членів утвореного у роки війни Єврейського антифашистського комітету. Тортурами з них вибили зізнання у підривній шпигунській діяльності на користь США. Сталіну і його поплічникам вдалося підняти в країні хвилю масових антисемітських настроїв. Антисемітизм у різних проявавх став, по суті, державною політикою Компартії і радянської влади.

Схожі новини