У війну Річ Посполита ховала своє золото в Луцьку


Луцьк

7 вересня 1939 року з Любліна до Луцька вирушив незвичний кортеж: тридцять автомобілів і автобусів. Він рятував золотовалютний запас Другої Речі Посполитої. До Польського банку у Луцьку їхали важкі металеві скрині з дорогоцінними злитками та монетами…

Кілька днів тому розпочалася Друга світова війна — німці вдерлися на територію Польщі. Її влада мізкувала над тим, як вберегти золотовалютні запаси країни. Як засвідчує волинський краєзнавець-журналіст Феодосій Мандзюк, опираючись на працю польського історика і публіциста Яна Врубеля «Воєнна доля польського золота», на той час Банк польський мав 38 тонн золота лише у злитках, а ще ж була велика кількість золотих монет. За офіційними даними, ці запаси оцінювалися у 460 мільйонів тодішніх злотих — майже 87 мільйонів американських доларів.

Частину золота розмістили за кордоном — на депозитах у банках Британії, Франції, Швейцарії та США. Частину заховали у фінустановах Бреста, Любліна, Замосця і Седліц. Однак гітлерівські війська наступали швидко. Було вирішено, що золото слід перемістити вглиб країни. Місцем зберігання частини золотовалютного запасу обрали відділення Банку польського в Луцьку. Сюди й попрямував «скарб» з Любліна.

Кортеж у супроводі військових і поліцейських рухався серед ночі. На розбомблених дорогах панував хаос, німецька авіація робила нальоти. Однак це не завадило доставити золото на Волинь. Колона успішно в’їхала до Луцька, минула вулицю Тадеуша Костюшка (сучасна Ковельська), тоді Ягеллонську (тепер — Лесі Українки), в кінці якої біля православного собору звернула за огорожу Банку польського (нині тут — приміщення Національного банку України). Там службовці й люди у формі розвантажили золото.

Але ховався цей «скарб» у Луцьку недовго, адже існувала загроза з боку Радянського Союзу. Тож майже усі золоті запаси зі східних теренів — Луцька, Бреста, Замосця і Седліц — перевезли ближче до кордону з Румунією, у містечко Снятин.

Яка подальша доля польського золота? Воно довго «кочувало» світом. У Румунії — у порту Констанца — його мали перевантажити на судно, якого біля причалів не виявилося. Тож «скарб» повантажили на танкер, який перевозив нафту до Стамбула. У Туреччині на нього вже чатували як німецькі, так і радянські агенти. Але звідти золото поїхало до Бейрута, згодом — до Франції. Там формувався польський еміграційний уряд під керівництвом генерала Сікорського. Однак війська вермахту добралися і до Франції. Тоді цінний вантаж відправили у Дакар (столицю Сенегалу, тоді французької колонії). Коли Франція капітулювала перед Німеччиною, полякам відмовилися повертати їхній національний скарб. На захист обкрадених стала Британія. Після тривалих переговорів золоті запаси Польщі розмістили у банках Великої Британії, Канади і США. Після війни виникло непорозуміння: золото було повернуто уряду, який перебував у вигнанні, а Польщею правили комуністи… Однак у 1946 році за рішенням західних держав золотовалютні запаси Речі Посполитої таки віддали “народній” Польщі — на відбудову зруйнованої війною країни.