«Рубіжанські шкарпетки бадьорять патріотичними дизайнами військових на фронті»

ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» — одне з провідних підприємств легкої промисловості на Луганщині, яке було засноване у 90-х роках минулого століття. Шкарпетки, колготи, лосини експортували до багатьох країн Європи. Широкомасштабне вторгнення рф змусило панчішну мануфактуру релокуватися до Львова. Зараз шкарпетки та іншу продукцію шиють в цехах Залізничного району Львова, де раніше було швейне підприємство. Географія експорту продукції значно розширилася.

Рубіжне третій рік під окупацією… Обладнання панчішної мануфактури (зокрема те, яке було придбане за кредиті кошти), розікрали, будівлю та цехи вщент понищили ракети та обстріли артилерії. рашисти повимітали з виробництва все, що могло знадобитися їм на господарстві - розетки, вимикачі, навіть кабелі зі стін видовбали і поцупили…

Журналіст «ВЗ» відвідала релоковане підприємство родом з Рубіжного, щоб побачити, як працюється на новому місці.

«Шиємо шкарпетки і для японців»

«Ось ці шкарпетки шиємо спеціально для японців», — каже одна з працівниць мануфактури. Пояснюють, що японські відрізняються дизайном візерунків, які є ходовими у країні сонця, що сходить. Шкарпетки на японський ринок мануфактура шиє на замовлення львівських колег з Dodo socks.

Також бачу шкарпетки з написами «Бліда поганка», «Шо по русні?». Щодо русні, то тут крилаті вислови за межею цензурності. Попит на такі шкарпетки великий.

Узори для шкарпеток розробляють за допомогою комп’ютерної програми. Над цим працює дизайнер підприємства.

«До війни мали понад 100 машин та 162 працівника»

«Від роботи «у мінус» наше підприємство у Львові перейшло до поновлення імпорту та колаборації із відомими торговими марками (налагодили співпрацю з львівським брендом виробництва шкарпеток Dodo socks. — Авт.).

Рубіжанські шкарпетки бадьорять патріотичними дизайнами військових на фронті, — розповів власник Рубіжанської панчішної мануфактури Геннадій Місюренко. — За 27 років виробництва ніяка русня нас не зламала. Панчішна мануфактура була одним із найпотужніших підприємств у своїй галузі в країні. До війни мали понад 100 машин та 162 працівники. Працювали із десятками торгових марок, мали експорт у Чехію, Нідерланди, Німеччину та Іспанію. Підприємство з кожним роком розширювалося".

«Ухвалили рішення про релокацію за кілька днів до широкомасштабного вторгнення, бо знали, що фронт торкнеться нашого міста, — розповідає для „ВЗ“ директорка Рубіжанської панчішної мануфактури Ольга Ушакова. — Зараз 95% Луганщини в окупації. Все, що було, залишилося у Рубіжному. Нам пропонували допомогу, аби ми могли вивезти обладнання, але там були вже обстріли і частина Рубіжного, де знаходилося підприємство, вже була окупована. Не було вже змоги повернутися туди, не хотіли ризикувати життями людей».

«Оренда задорога…»

23 лютого 2022 року представники панчішної мануфактури прибули на Львівщину в пошуках приміщення. А 24 лютого почалась велика війна. Рубіжне з перших годин вторгнення було оточене військовою технікою. Вирішили зупинити у Рубіжному виробництво.

«Були розгублені і не знали, як і коли відновити виробництво, — продовжує розмову Ольга Ушакова. — Знайти приміщення нам дорогом представники місцевої влади. Тут нічого не знали. Були різні варіанти приміщень за межами Львова, їздили на Закарпаття. Нам треба було ставити станки і шити, тож підійшло приміщення у Залізничному районі Львова, бо тут колись було схоже виробництво. Орендуємо тут приміщення площею 1300 метрів квадратних. Орендна плата — 5,5 євро за метр квадратний. Це трохи задорого, як на шкарпеткове виробництво. У Рубіжному мали власне приміщення».

Один з викликів на новому місці - з нуля купити обладнання та почати виробництво. «Перше обладнання, яке ми купили до цеху у Львові, китайські в’язальні машини, нам допоміг наш партнер Dodo socks, — наголошує пані Ольга. — Дали нам кредит на хороших умовах. На перших етапах до роботи у Львові долучилося сімнадцять робітників з Рубіжного, які переїхали сюди зі своїми родинами. Мешкають в гуртожитку в містечку Миколаєві. Львівська ОВА посприяла тому, аби вони не платили оренду. Я мешкаю в Сокільниках. Зараз в нас 66 працівників, з них 22 — це ВПО. Але відчуваємо брак кадрів. Можемо взяти на роботу більше людей, щоб більше продукції виготовляти. У нас працює 10 відсотків чоловіків. Середня зарплата на підприємстві - 15 тисяч гривень».