Вугілля проти атома
Чому держава відмовляється від дешевої електрики АЕС і чому через це подорожчає «світло»
«Історична подія сталася у вівторок, 2 червня, увечері. Потужність вугільних ТЕС перевищила робочу потужність атомних електростанцій (АЕС)», — повідомив на своїй сторінці у Facebook народний депутат Андрій Герус. Галузеві експерти та керівники енергокомпаній кажуть, що в Україні розпочалась найбільша в історії енергетична криза. У розумінні пересічного українця «енергетична криза» — це вимушені вечори при свічках, бо світло вимкнули. Тож зараз, мовляв, не криза, а черговий дерибан, який споживача начебто не стосується. Сплачуємо ж бо за спожиті кіловати, і не має значення, на якій електростанції їх виробили — атомній чи вугільній… Але насправді різниця є. Саме дешева електроенергія АЕС дозволяє втримувати дешеві тарифи для населення. Якщо її частка скорочуватиметься, то уже найближчим часом тарифи для населення й для промисловості можуть зрівняти.
Скорочення виробництва електроенергії спочатку пояснювали скороченням попиту. Зокрема, за квітень споживання в Україні скоротилось на 11%, оскільки країна була у жорсткому карантині, багато підприємств зупинили чи принаймні скоротили виробництво. Саме у квітні «Енергоатом» отримав вказівку скорочувати потужності виробництва — на виконання Антикризового плану уряду. Для цього навіть довелось зупинити частину енергоблоків (зараз працює 10 з 15). Однак навіть після 25 травня, коли країна почала виходити з карантину і, відповідно, споживання електроенергії почало відновлюватись (за даними «Укренерго», із 25 по 31 травня споживання електроенергії в Україні було лише на 3,3% нижчим, ніж за такий же період минулого року), атомна генерація продовжила скорочувати виробництво.
На тлі скорочення атомної електроенергії теплові електростанції наростили виробництво на 21%. Тож якщо раніше в Україні більш ніж половину електроенергії виробляли АЕС (а у 2014−2015 рр., коли були перебої з поставками вугілля через війну на сході, навіть дві третини), то наприкінці травня ця частка скоротилась до 46%. Натомість частка ТЕС за останній тиждень травня зросла до 36%. І нікого уже не цікавить, за рахунок чийого вугілля вдалось наростити виробництво…
«Подивившись на графік, будь-хто зрозуміє, що обмеження „Енергоатому“ не пов’язані зі зниженням споживання, — пише Андрій Герус. — А пов’язане із тим, що виробництво віддали вугільним ТЕС. Простими словами. Обмежується державний „Енергоатом“, власником якого є ви всі як громадяни України. А збільшується генерація вугільних ТЕС, 70% яких належить компанії ДТЕК Рината Ахметова. І такий перерозподіл ринку відбувається не тому, що „Енергоатом“ програв конкуренцію, а тому, що знайшлися чиновники, які вирішили вручну перерозподілити ринок на користь приватних (дорожчих) структур». До речі, прем’єр-міністр Денис Шмигаль два роки працював директором Бурштинської ТЕС, що належить до ДТЕК. Тож добре розуміє, як заробляти гроші на енергетиці.
Утім, проблема не лише у перерозподілі виробництва на користь теплових станцій. На думку експертки з енергетики Ольги Кошарної, яка донедавна працювала в Українському ядерному форумі, проблема ще й у привілейованому становищі відновлюваної енергетики (ВДЕ). Окрім того, що сонячні та вітрові електростанції продають електроенергію за високим «зеленим» тарифом (приблизно 4 грн за кВт·год), держава ще й зобов’язалась викуповувати всю «зелену» електрику. На відміну від державного «Енергоатому» (який постачає електрику по 57 коп.), приватним «зеленим» електростанціям не можна дати команду зупинити виробництво. У такому разі держава мала би платити за «недовироблені» кіловати. Це такий собі формат «бери або плати»… Значна частина сонячної енергетики — у руках все того ж Ахметова.
До того ж обсяги виробітку ВДЕ важко спрогнозувати, адже вони залежать насамперед від погоди. І чим вища частка таких ВДЕ у загальному енергобалансі, тим більший ризик розбалансувати систему. Скажімо, у травні добове виробництво електроенергії з сонячних та вітрових електростанцій (СЕС і ВЕС) коливалося у доволі великому діапазоні: від 16,9 млн до 31,4 млн кВт·год у день. Це різниця, яку оперативно мали би покривати за рахунок інших генерацій. В енергетиці це називають «маневрені потужності». Електрика — це не той товар, який можна виробити у надлишку і продати, коли з’явиться попит. Тут потужність виробництва і обсяги споживання мають збігатися.
«Маневрові потужності — це насамперед більш сучасні блоки на теплових станціях, які швидко включаються, аби забезпечити пікове споживання, а потім вимикаються, — каже голова Комітету енергетичної незалежності Іван Надеїн. — Зі збільшенням обсягів альтернативної енергетики її треба чимось маневрувати. В перспективі це мають бути або акумулятори, або маневрові вугільні та газові блоки. Однак зараз у нас немає достатньої кількості маневрових потужностей». Тож саме ТЕС зараз балансують енергосистему, каже Надеїн. «Держава закликала інвесторів вкладати гроші в альтернативну енергетику, видаючи технічні умови. Люди вклали близько 10 мільярдів євро. З них близько 500 млн євро — це інвестиції 24 тисяч звичайних громадян. Питання в тому, що держава не змогла спрогнозувати цей енергобаланс і забезпечити достатні маневрові потужності, щоб зменшувати вугільну генерацію і не зменшувати атомну. Держава не справилась з роллю регулятора. В Європі давно створюють маневрові потужності, а у нас лише на осінь планують оголошувати правила гри на маневрових ринках. Це треба було робити два роки тому. Це прорахунки уряду. Не лише цього, а й попередніх. В кінцевому результаті це призведе до збільшення тарифів. Нікуди Україна від цього не дінеться. У нас найнижчі тарифи в Європі. Паливо для АЕС ми імпортуємо, вугілля — імпортуємо. Тому електроенергія у нас не може коштувати у три чи навіть більше разів дешевше, ніж у ЄС. Ситуація, яку маємо, — це ціна популізму. Ніхто не хоче взяти на себе відповідальність за підняття тарифів. У багатьох країнах ЄС промисловість платить менше за населення. У нас все за рахунок промисловості. Але, купуючи будь-який товар у магазині, ми все одно оплачуємо цю електроенергію. Наша промисловість не може конкурувати на європейських ринках, ми втрачаємо робочі місця».