Україну заполонила російська картопля!

Купуючи картоплю у супермаркеті, більшість з нас не здогадується, що вона… з Росії! Поки українські виробники думають, куди збувати свою продукцію, обсяги імпорту б’ють усі рекорди. З червня по грудень 2019 року Україна імпортувала 231 тис. тонн картоплі. Це у 506 (!) разів більше, ніж у сезоні-2018/19, повідомив портал EastFruit. Значна частина цих обсягів потрапляє до нас саме з Росії. І це на шостому році війни!

Як пояснила «ВЗ» виконавчий ди­ректор Української асоціації ви­робників картоплі Оксана Ру­женкова, виробництво картоплі в Україні і справді скоротилось, насамперед через погодні умови. Але не настільки, наскіль­ки зріс імпорт.

— Минулого сезону було неспецифічне для України прохолодне літо і картопля не дозріла вчасно. В серпні вона ще була наче молода, на ній не сформувалась шкірка. Аби не зіпсувати урожай, вироб­ники відтермінували збір до двадцятих чисел вересня, коли пройшли дощі. Але ЗМІ встигли створити паніку на ринку. Про те, що у нас неврожай, не знав тільки ледачий. Відповідно, африканські країни, балтійські, країни колишньої СНД збіль­шили свої поставки, аби «прогодувати» Україну, хоча у цьому не було потреби, — каже Оксана Руженкова. — Два роки поспіль в Європі, як і в Україні, була по­суха. Німеччина та Польща отримали від Єврокомісії дотації на встановлення сис­тем зрошування, аби фермери не збан­крутували.

Білорусь та Росія також дотують ово­чівництво. Вони відшкодовують будів­ництво картоплесховищ, вартість паль­ного і насіннєвого матеріалу. В Україні ж не лише на картоплярство, а й загалом на овочівництво не було дотацій з часів уряду Азарова. Тож якщо раніше Україна збувала картоплю в РФ, тепер — навпаки. Зверніть увагу, Білорусь та Росія ціле­спрямовано будували сховища, аби ви­грати у продовольчій війні проти України. Коли почалась економічна блокада Росії, Європа закрила свій ринок, Росія закри­ла свій. Півтора-два роки у РФ був дефі­цит багатьох товарних груп: бракувало сирів, вершкового масла, м`яса, овочів. Загалом російський АПК залишав бажа­ти кращого. За п’ять років завдяки роз­робленій Р Ф Стратегії продовольчої безпеки, завдяки реалізації на зовніш­ніх ринках нафти і газу войовничий су­сід проспонсорував динамічну розбудо­ву власного АПК. Вони стали потужним виробником м’яса — як свиней, так і ко­рів, побудували сирні заводи, вводили в обіг неугіддя і засівали їх гречкою. Нара­зі Україну «засипають» російською греч­кою, годують салом, майже 25% твердих сирів у наших супермаркетах також ро­сійського виробництва. Настала черга другого хліба українців — картоплі. Вона теж російська.

— Яким чином, попри заборону на імпорт з Росії, значна частка карто­плі йде саме звідти?

— Україна ніколи не забороняла вве­зення бодай чиєїсь картоплі. У нас вза­галі ніяких обмежень не існує. І це сто­сується не лише картоплі. Є постанова Кабміну з переліком продукції, на яку ді­ють обмеження. Там лише півтори сто­рінки А4. У списку — гірка цибуля, кар­топляні напівфабрикати, цемент та добрива. Україна залишилась транзит­ною країною для всіх. До нас можна ввозити будь-яку рослинницьку продук­цію без належних фітосанітарних пере­вірок. Тому УАВК і намагалася привер­нути увагу громадськості увесь серпень і вересень до цієї ганебної ситуації, що загрожує продовольчій і фітосанітарній безпеці України. Понаписували листи у тоді ще профільне міністерство (тепер його ліквідували), в СБУ, в ДФС, Каб­мін. Але тоді відбувалась зміна уряду, ми отримували відписки про те, що ри­нок захищено. Чимало відомств досі не мають керівників і фактично не працю­ють. Відтак якщо раніше з Росії карто­плю завозили реекспортом через Біло­русь, зараз їдуть прямо — через Сумську область, Харківську, Дніпропетровську.

Найбільша проблема у тому, що у нас продається російське та білорусь­ке насіння картоплі, яке завозиться під виглядом столової картоплі. А столову картоплю на митниці практично не пе­ревіряють. Достатньо лише показати па­кет експортних документів. Вздовж кор­дону з російського боку стоять бігборди «робимо експортні документи на овочі в Україну». Тобто не перевірена інспекці­єю картопля потрапляє в Україну і про­дається тут за демпінговими цінами. Це жахливо для професійного картопляр­ства. Ми намагалися відкрити ринок в ЄС, ретельно відстежували карантинну ситуацію на полях. А в сезоні-2020 поба­чимо на своїх полях шкідників і бур`яни, хвороби рослин із країн Митного союзу, які не вирізняються ретельністю і поряд­ністю у видачі експортних документів на продукцію, що прямує в Україну.

— Як держава повинна захистити свій ринок? Це має бути заборона на імпорт?

— Не треба нічого забороняти. До­статньо мати нормальні карантинні пра­вила. У ЄС дуже серйозні карантин­ні правила має кожна країна. Митний союз також 2017 року запровадив для всіх своїх учасників єдині карантинні правила. Вони настільки драконівські, що лише вісім українських господарств змогли опанувати механізм їх отриман­ня за два роки. В Україні панує безді­яльність через тотальну лінь і корумпо­ваність чиновників.

— Куди йде українська картопля, якщо в супермаркетах в основному імпорт?

— В Україні структура виробництва виглядає так: 95% картоплі вирощено у домогосподарствах, і лише 5% - про­мислове картоплярство. Це неправиль­но. Тому що як країни ЄС, так і Митний союз орієнтуються на професійних ви­робників. Супермаркети та оптові сіль­госпринки — це близько 25% продажів картоплі в Україні. Решта продається на базарах. Ці 25% дачники-городники за­повнити не можуть. Мінімальне замов­лення, яке контрактує торгова мережа, — 60−80 тонн на тиждень. Жодне домо­господарство такого обсягу сформува­ти не може — 3−4 фури. Мережі хочуть купити максимально дешево, а продати якомога дорожче. Наразі виробники від­пускають картоплю по 6 грн за кг, рідко кому щастить віддати по 7. Подивіться, які ціни у супермаркеті. Дрібна картопля з землею — приблизно 12 грн/кг, фасо­вана мита — 17−19 грн. Непогана націн­ка? Супермаркети, замовляючи карто­плю за кордоном, підписують контракти за жорсткими умовами, за якими вони в будь-якому випадку повинні розрахува­тись за продукцію, навіть якщо вона не відповідає показникам якості. І розраху­ватись мають впродовж 9−14 діб. Укра­їнський виробник побачить свої кошти в кращому разі через 40 діб. Мало того, з минулого року у нас скасовано ДСТУ на столову картоплю. Кожна мережа має власні ТУ. Виробникам їх не повідомля­ють. І коли люди уже відсортували кар­топлю і привезли, у них її не приймають або беруть за пів ціни від тої, про яку по­передньо домовлялися. Ритейлери ро­зуміють, що назад у сховище картоплю ніхто не повезе. У них навіть є профе­сійний жаргонізм «киданемо ферме­ра». Наразі продажі української карто­плі настільки мляві, що аж говорити не хочеться.

На внутрішньому ринку, крім росій­ської та білоруської картоплі, є азер­байджанська, турецька, єгипетська. Минулого тижня завезли в порт 400 т картоплі з Пакистану. Для порівняння: місячна потреба усіх торговельних ме­реж України — приблизно 500 т. Тому сподіватись на підвищення ціни у бе­резні-квітні виробникам не доводить­ся. Крохмальні заводи також оголоси­ли, що знизять ціни на прийом картоплі, бо Білорусь та Росія виготовили такі об­сяги крохмалю, що українські заводи стали збитковими. За минулий рік збан­крутували три вітчизняні крохмальні за­води, працює лише два. А в сусідній Бі­лорусі їх десять, у РФ значно більше.

Ще кілька штрихів до втрат вітчиз­няних овочівників. За роки гібридної ві­йни в Україні припинило роботу понад 20 консервних заводів, виробничі пло­щі суттєво скорочено, з`явилися «поми­раючі» овочівницькі регіони, які раніше були епіцентрами тепличного госпо­дарства, — Кам’янка-Дніпровська, що на Запоріжжі. Та й відомі всій Україні За­ліщики на Тернопільщині з їхніми уль­траінноваційними теплицями подекуди пустують — власники виїхали в Європу за більш доступними грошима.