«Ми маємо право збудувати сміттєпереробний завод тільки за європейськими стандартами»

Після досить тривалого пошуку локації на території області місту врешті вдалося відшукати ділянку для будівництва майбутнього сміттєпереробного заводу. Проте — у Львові, поблизу міських очисних споруд. Та місцеві мешканці й активісти такого вибору не схвалюють. Вони переконані: разом із очисними спорудами новий завод може спричинити екологічну катастрофу в мікрорайоні. Натомість у міськраді запевняють: будівництво фінансуватиме і контролюватиме Європейський Союз, то і вимоги до нього будуть «європейські». Адже вкладати кошти в неекологічне будівництво міжнародні організації-кредитори просто не будуть.

Розпочати облаштування такого надсучасного сміттєпереробного заводу мають намір уже влітку. Про те, як він працюватиме, у скільки обійдеться місту, а також чи вплине його будівництво на довколишню екологію і на тарифи для мешканців міста «ВЗ» поспілкувався із директором комунального підприємства «Зелене місто» Вадимом Ноздрею, який, власне, і займається цим проектом у Львові.

— Пане Вадиме, отже ділянка на вул. Пластовій, 13 — це вже остаточно?

У нас залишилось ще кілька важливих кроків, які потрібно зробити для фінального затвердження. Зокрема, ми подали повідомлення у Міністерство екології та природних ресурсів, оскільки будівництво такого заводу підлягає оцінці впливу на довкілля та здоров’я мешканців. Далі — комплексна державна експертиза проекту.

— А що ж робити із місцевими мешканцями? Вони досі пікетують це рішення міськради і навіть зареєстрували відповідну петицію про його заборону. Основні аргументи, які наводять, — що комплекс, мовляв, буде небезпечний для здоров’я, і разом із міськими очисними спорудами може призвести до екологічної катастрофи. Як можете це прокоментувати?

Ми знаємо про таку петицію, і вона наразі не має достатньо голосів для розгляду. Це все швидше нагадує «спротив заради спротиву». Я неодноразово наводив і продовжую наводити аргументи, що ми просто не маємо такого права — збудувати завод не по-європейськи, не за європейськими стандартами. Адже нас фінансує Європейський банк реконструкції та розвитку, який вкладає кошти винятково в екологічно чисті проекти. Та протестуючі не хочуть цього слухати, тому що спротив — це основна мета. Звісно, є серед цих людей і звичайні мешканці, які справді стурбовані. Але це наслідок провокацій, навмисного перекручування інформації. Закидають те, що не відповідає дійсності, залякують, наводячи приклади, які до нас не мають жодного стосунку. Мовляв, ідеться не про сміттєпереробний завод, а про сміттєспалювальний, який забруднюватиме повітря, а то й зовсім про полігон для відходів, чого не може бути в принципі.

Справді, є й побоювання серед мешканців щодо близькості ділянки до міських очисних споруд, які потребують реконструкції, і такий проект розробляється ЛКП «Львівводоканал». Але ці 2 проекти прямо між собою не пов’язані, а в перспективі місто може мати додаткові переваги від спільної роботи обох комплексів.

— Ви зустрічались із цими людьми? Намагались розповісти їм про роботу майбутнього заводу, пояснити, як це працює за кордоном?

Ми досить регулярно зустрічаємось із мешканцями. Та й вони активно беруть участь у всіх публічних подіях, пов’язаних із будівництвом. Скажу, що на сьогодні більш-менш починає вибудовуватись бодай якийсь діалог, від людей з’явилась конкретна вимога — провести комплексне екологічне дослідження мікрорайону. Ми відгукнулись на неї, і вже розробили технічне завдання, зібрали пропозиції від компаній, що мають ліцензію на такий вид роботи, і запропонували мешканцям створити наглядову раду, яка б контролювала цей процес.

Ми регулярно розказуємо та презентуємо, як це працюватиме у Львові. Також готові організувати поїздку для ініціативних мешканців за кордон, щоб показати якісні приклади роботи таких сміттєпереробних заводів. Ми хочемо, аби вони побачили це на власні очі, поспілкувалися із мешканцями навколишніх територій.

— Але раніше звучала позиція міста про те, що будувати такий завод на території міста не можна. Тож досить довго і безуспішно шукали локацію на території області. Окрім того, чи вистачить ділянки на 7 га на Пластовій для того, аби витримати всі санітарні норми щодо відстані до житлових будинків?

Йшлось не про завод як окремий компонент, а про весь комплекс, куди окрім заводу входить і новий регіональний полігон, а його також фінансуватиме місто. То він справді не може знаходитись на території Львова. Для цього потрібна інша ділянка, віддалена від будь-яких поселень. Але про полігон зараз узагалі не йдеться. Натомість сучасний завод може і має бути на території міста.

Щодо санітарних норм, то їхнє дотримання є обов’язковим. І це перше, що визначає проект, і що перевіряє державна експертиза. Звичайно, що для такого класу об’єктів передбачено санітарну зону. Коли ми вибирали локацію, то все це враховували. Ми ж не могли просто взяти будь-яку ділянку, на якій немає шансу збувати такий комплекс і отримати дозвіл. Наша локація із великим запасом віддалена від житлової забудови — як на території міста, так і на території сусідніх сіл, — це понад 1000 м. Що ж до розміру ділянки, її розмір є однозначно достатнім, і ще ми маємо можливість у перспективі розширити межі й додатково отримати ще близько 3 га для розташування складів та допоміжних приміщень. Насправді біля очисних споруд немає дефіциту землі. Там є ще близько 20 га вільної міської території.

— А як щодо іноземного досвіду? Чи будують такі заводи в містах за кордоном?

Звичайно. Скажімо, ми часто наводимо як приклад сміттєпереробний завод у місті Стальова Воля в Польщі, і там він знаходиться на території міста — на межі із селами, як у нас. Теж поруч немає полігону. Такі заводи працюють і в багатьох великих європейських містах.

— Розкажіть, будь ласка, в деталях про механізм роботи майбутнього заводу. От, скажімо, зібрали сміття… Що далі?

Сміття привозять на завод. Там буде приймальне відділення — такий закритий цех, де автоматично закриваються двері, і де є резервна площа для зберігання 2-денного об’єму відходів. Там є своя система вентиляції та система очищення повітря. Звідти відходи потрапляють на 2 сортувальні лінії. Вони розділяються принципово на 2 частини: органічну і неорганічну. Органіку скеровуємо до потужності біологічної обробки, тобто на компостування. При цьому буде три ступені очищення повітря, аби нічого не потрапило назовні. Натомість неорганіка йде на сортування, у результаті чого із неї виділять пластик, папір, картон та скло. І далі залишкове сміття йде на пресування. Зазначу, що воно вже є сухим — із нього забрали все, що є ресурсоцінним, що можна продати як вторсировину. А вже спресовані сухі брикети завантажуватимуть і відвозитимуть на подальшу утилізацію на полігон. Зазначу також, що із фракції сухих горючих матеріалів вироблятимуть паливо, яке зможуть використовувати цементні заводи.

— Це буде повністю автоматизований процес?

Всі процеси на заводі автоматизовані і контрольовані, але, звичайно, там також працюватимуть люди. Будуть елементи ручного сортування, окрема сортувальна кабіна. Ми прагматично підходимо до цього питання, адже рівень автоматизації процесів також залежить від зростання кількості сухої фракції роздільно зібраних відходів. Завод сортуватиме й перероблятиме відходи в 2 зміни, у кожній із яких буде залучено до 45 людей, включно із адмінперсоналом.

— Ви згадали про полігон. Зрозуміло, що жоден сміттєпереробний завод не переробляє 100% відходів. Тож яка глибина очистки буде у Львові?

Йдеться про орієнтовно 60%, а залишковий об’єм уже їхатиме на полігон для захоронення. У будь-якому разі, це перероблені відходи, які, по суті, вже й сміттям не є. Вони не матимуть неприємного запаху, із них не тектиме рідина, яка могла б перетворитись у фільтрат. Ми значно зекономимо й на транспортних витратах у цьому сенсі.

— А де будуть захоронювати рештки, враховуючи те, що Грибовицьке сміттєзвалище закрите, а комерційна угода з ОДА на вивезення відходів дійсна ще тільки рік?

Для нового полігону ми розглядаємо декілька локацій. Але на найближчі 5 років у нас уже є бачення, куди поїде залишок після переробки. Із цим у нас проблем не буде, оскільки й обсяг, і сама природа цих відходів, які ми хочемо захоронювати, буде іншою, аніж сьогодні.

— Тобто, до 5 років не слід очікувати на створення нового полігону?

Орієнтовно, так, тому що мова — і про пошук нової ділянки, і про підготовку проекту, і про проходження експертизи. Та й для будівництва потрібен час. Для облаштування нового полігону місту необхідно близько 15 млн євро.

— Повернемось до заводу. Станом на зараз місто обрало компанію, яка розроблятиме проект. А коли можна очікувати на тендер щодо, власне, будівництва? І чи є вже компанії, охочі взяти в ньому участь?

Маємо намір оголосити тендер уже найближчими днями. Охочі, звісно, є. Серед них — і лідери галузі в Європі — з Німеччини, Франції, Італії, Голландії, Польщі. Усі зацікавлені в цьому проекті, оскільки один він є одним і з перших таких проектів в Україні.

— Пане Вадиме, скільки коштуватиме місту будівництво такого заводу?

Близько 24 млн євро. Із них 20 — кредит від Європейського банку реконструкції та розвитку, терміном на 13 років, із відтермінуванням перші три роки. Відсоткова ставка — не більше 6%. Решту — це кредит за рахунок Фонду чистих технологій, де дуже незначна відсоткова ставка — 0,75%. Тобто умови дуже вигідні.

— Ви анонсували початок будівництва вже влітку цього року. Тож скільки об’єктивно потрібно часу, аби завезти туди на переробку першу партію сміття?

Гадаю, орієнтовно — 2 роки. Загалом термін будівництва в тендерних умовах у нас визначений як 24 місяці.

— До речі, це буде лише міське сміття, чи прийматимуть також із області, як раніше полігон в Грибовичах?

Потужності переробного комплексу розраховуються на потреби міста. Для залучення інших об’ємів постане питання узгодження вартості переробки відходів на комунальному заводі. Адже тариф буде для всіх однаковий.

— У такому разі — чи передбачено збільшення тарифів за вивезення сміття для мешканців? Адже зрозуміло, що потрібно якимось чином покривати таку ціну…

Так, але це буде відбуватись дуже поступово.

— Наскільки вони зростуть?

Фактично в складі послуги поводження з відходами з’явиться складова переробки. Відповідно вартість буде перекладатися на тариф для населення впродовж наступних 8 років. Тож різниця буде невідчутною.

А ТИМ ЧАСОМ…

Цими днями минає друга річниця трагедії — підпалу на Грибовицькому полігоні твердих побутових відходів, під час якої під завалами сміття опинилось четверо людей — троє рятувальників та один еколог. І з того часу рекультивація сміттєзвалища — це ще одна нагальна справа, окрім будівництва заводу, що потребує невідкладного вирішення. Як просувається «Грибовицька» справа «ВЗ» розпитав у Сергія Сала, керівника департаменту з питань поводження з відходами Львівської мерії.

Так, за його словами вже відомий підрядник, який коригуватиме проект з рекультивації полігону. Це харківська компанія, що має достатньо відповідного досвіду та можливостей. На все про все — 3 місяці, включно з експертизою. Опісля — проект повинен пройти різні щаблі погоджень, у тому числі — і в Кабінеті Міністрів.

Паралельно із бюрократичними процедурами щодо коригування проекту, ЛКП «Збиранка» підписало договір з компанією з Києва на реконструкцію полігону, тобто першочергові будівельні заходи, які передують рекультивації. Проводитимуть їх за спільним проектом французької компанії «Egis» та львівського інституту «Гірхімпром». Наразі йдеться про облаштування захисної дамби і валу в місці зсуву, збір фільтрату по всьому периметру полігону та відведення дощових вод, аби вони не потрапляли в озера-збірники і не змішувались із фільтратом. Тут також мають намір влаштувати оглядові колодязі та під’їзну автомобільну дорогу. Завершити ці роботи повинні до кінця року. Тоді ж зможуть розпочати рекультивацію.

До слова, на сьогодні мешканці Великих та Малих Грибовичів, Малехова і Збиранки отримують від міста безкоштовне водопостачання (прим. авт. — із червня буде встановлено безкоштовну норму на людину — до 1,5 куб м на місяць). Окрім того, щороку кожне із сіл отримує по 250 тис. грн. щорічно на оздоровлення місцевих дітей.