«Антидепресанти» для Нового Роздолу

Новий Розділ

Новий Розділ — одне з наймолодших міст Львівщини. А з вигляду і не скажеш — обшарпані житлові будинки, величезні адміністративні споруди, на утримання яких катастрофічно бракує грошей... Так буває з людьми, яким раптово вдається розбагатіти, а потім, коли уже звикли жити на широку ногу, гроші раптом закінчуються. Так сталось і з Роздолом.

До п’ятдесятих років минулого століття у цій місцевості було лише кілька сіл. А потім тут знайшли сірку. Почали будувати переробний комбінат, будинки для працівників, школи, садочки, лікарню. Місто Новий Розділ виросло як на дріжд­жах. Лише на комбінаті працювало 13 тисяч працівників. Всі, хто жив у Роздолі, працювали або на сірці, або у дотичних установах. Тут добре заробляли. А потім сірка закінчилась. Комбінат збанкрутував, тисячі людей опинились на вулиці. Від колишнього підприємства, яке годувало Новий Розділ і усі навколишні села, залишились тисячі гектарів занедбаної території та гори гірничих відходів, які чомусь не хвилюють Міністерство екології.

Нині територія сірчаного комбінату надається хіба що для зйомок фільмів жахів. Молодий ліс поглинув значну частину заводських будівель. Деревця виростають навіть з товстезних бетонних стін — так, наче природа намагається затягнути рани, яких їй завдали люди. Якби опинилась у цьому місці сама, померла б від страху. Місцеві розповідають, що на території “сірки” водяться вовки. А ще тут періодично гинуть мисливці за металами.

Місцевість тут горбиста, але це — не справжні гори. Річ у тім, що при видобутку сірки довелось вибирати величезну кількість ґрунту. Адже залягали сірчані пласти на глибині до 60 метрів, а у породі було лише 20-25% сірки. Небезпечними вважаються відходи від збагачення сірки, адже у них міститься стронцій, який може просочуватись у ґрунти. Утім, новороздільці, які працювали на сірці, не вважають ці відходи отруйними. “Якби воно було шкідливе, нічого б не росло. А тут навіть на горах фосфогіпсів ростуть дерева. Та й сірку використовують у медичних цілях. Ми колись свиням додому брали шматки сірки, аби краще їли. У тому озері досі водяться раки. А от на гудронах, які сюди завезли з-за кордону років з п’ятнадцять тому, досі нічого не росте. Ось де справжня отрута”, - розповідає жителька Нового Роздолу Анна.

“Поклади сірки тягнуться з Загайполя на Франківщині, через Розділ, Любінь, Великі Мости, Яворів, та закінчуються польським Тарнобжеґом. Усі ці кар’єри чекала одна доля — закриття. Сірку у всіх добували природним способом розкриву, який потребує великих затрат з переміщення ґрунту, відкачування вод. В Астрахані відкрили конденсантний спосіб видобутку сірки — як побічного продукту при очищенні газового конденсату. Тому наше виробництво пішло на спад. Хоча наше підприємство було єдиним, яке видобувало сірку 99,99%. Там була лише одна сота відсотка домішок. Саме таку сірку найбільше потребувала оборона. Вона йшла на виготовлення кау­чука, який використовувався для гуми для літаків”, - каже Іван Мостовий.

Видобуток сірки визнали нерентабельним ще за радянських часів і перепрофілювали підприємство на виробництво мінеральних добрив. Збудували два сірчанокислотні цехи, завод складних мінеральних добрив на французькій технології. У 1985 році цей завод почав виробляти нітро-

амофоску. Для цього з Кольського півострова постачали апатиди, з яких виробляли фосфорну кислоту. Після розпаду Союзу Росія припинила поставки апатитів, а саме фосфор є одим з основних компонентів мінеральних добрив. Виробництво “селітри” довелось зупинити. Підприємство передавали з одного відомства в інше, розділили на декілька... Нині єдине, що продукує “Сірка”, - це борги. За нашим законодавством, підприємство повинно повертати у Пенсійний фонд пільгові пенсії. А оскільки все більше людей, які працювали на комбінаті, досягають пенсійного віку, сума постійно зростає. Напівмертве підприємство винне Пенсійному фонду майже 60 мільйонів гривень.

І хоча Іван Мостовий усе життя пропрацював на “Сірці”, каже, єдине, що можна зробити для Нового Роздолу, — це розчистити територію підприємства і запросити сюди “дядьків” з грошима, які інвестуватимуть у нове сучасне виробництво. Каскад озер, які залишились після комбінату, можна перетворити у рекреаційну зону — тут сотні гектарів водного плеса. Для початку територію треба рекультивувати, розібрати споруди, які уже не підлягають відновленню. На це потрібні величезні кошти, яких у бюджеті немає.

Власне частково рекультивація комбінату триває. На 46 га створять індустріальний парк — майданчик має бути готовий до 2017 року. Кілька площ уже зачищені — повикорчовували дерева, повивозили сміття, розрівняли площу. Усе — за кошти ЄС, які вдалось отримати в рамках проекту “Розвиток підприємництва шляхом покращення доступу до інвестиційних ділянок у місті Любачів та ґміні Любачів, а також відновлення деградованих земель Яворівського району та міста Новий Розділ.

“Років сім тому мене доля звела з керівником підприємства “Мережі знань” Володимиром Воробеєм. Ми написали проект у рамках програми транскордонної співпраці Украї­на-Польща-Білорусь. Планували залучити до співпраці Яворівський район, а також місто Любачів (Польща), де такі ж проблеми з постсірчаним виробництвом. На жаль, за першим разом наша програма не пройшла, - розповідає екс-мер Нового Роздолу Володимир Туз. - Ми врахували помилки попереднього разу, написали повторний проект, і два роки тому стали переможцями і отримали фінансування. Загальна вартість — 4,435 млн. євро”.

У Новороздільський індустріальний парк залучатимуть інвесторів, які спеціалізуватимуться на екоощад­них технологіях. Це може бути переробка пластику, виробництво еко-

ощадних котлів, можливо, сонячних батарей, адже попит на них лише зростатиме. Індустріальний парк дасть можливість створити більше тисячі робочих місць. У перспективі його територію зможуть розширити, адже 46 га — лише невеличка частина території сірчаного комбінату.

“Тут 1850 га території, на якій зруйноване підприємство, яке видобувало сірку, - каже керівник ППВ “Мережі знань” Володимир Воробей. - Зараз ця земля у власності держави, отже, обласної держадміністрації і у користуванні Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства, яке зобов’язане рекультивувати цю землю і передати власнику. Як підприємство-банкрут може провести рекультивацію? Відповідно до нашого проекту, проводимо рекультивацію дванадцяти ділянок на території 46 га, які готуються під індустріальний парк. Вартість цих робіт 550 тисяч євро. Аби зачистити всю територію підприємства, потрібні будуть сотні мільйонів євро”.

Ділянка, яку обрали для індустріального парку, — найкращий “шмат” території. Сюди підведені дві залізничні гілки, лінії електропередач підходять безпосередньо до межі ділянки, є газопровід середнього тиску та газопровід високого тиску. Через неї проходить дорога. Якщо нічого не робити, то скоро тут не залишиться ані колій, ані ліній електропередач.

“Якщо інвестор хоче прийти і збудувати навіть невеликий завод, для нього важлива наявність електрики, газу, водовідведення. Якщо хтось з вас стикався з такими монополістами, як обленерго, ви прекрасно розумієте, що навіть отримання технічних умов — жахливий процес, який забирає кілька місяців. Промислові інвестори стикаються з тим, що, по-перше, нема підготовлених ділянок, по-друге, орган місцевого самоврядування не може передати землі комунальної власності конкретному підприємству без аукціону. Хто чекатиме проведення цього аукціону, на якому ділянку, яка вас цікавить, перекупить місцевий вуйко, а потім перепродуватиме уп’ятеро дорожче? Саме так у нас і відбувається, - каже Володимир Воробей. - Індустріальний парк — це територія, до якої підведені усі комунікації, куди можуть приходити інвестори. Обирається керуюча компанія, якій орган місцевого самоврядування передає в управління територію. І саме вона зобов’язана заводити інвесторів і сплачувати податок на землю. Верховна Рада запровадила пільги, за якими податок на землю керуюча компанія буде сплачувати лише на четвертий рік. Є три роки, аби загосподарювати територію. Місту не так цікавий податок на землю, як робочі місця. Найбільші надходження до місцевих бюджетів йдуть з податку з доходів фізичних осіб”.