Битва за землю

Вирощувати пшеницю на родючих українських ґрунтах будуть... китайці. Поки Україна ніяк не може визначитись, дозволяти чи не дозволяти офіційно продавати землі сільськогосподарського призначення, неофіційно ними уже давно гендлюють наліво і направо. До того ж у китайських ЗМІ уже обговорюють, що їхні корпорації вирощуватимуть в Україні. Зокрема, за даними газети South China Morning Post, китайська держкорпорація «Синьцзянський виробничо-будівельний корпус» планує орендувати в Україні до трьох мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь. Землю вони хочуть взяти в оренду на півстоліття, аби вирощувати тут зернові та розводити худобу. Видання припускає, що китайські інвестиції в українську землю можуть перевищити 2,6 мільярда доларів...

За словами голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Івана Томича, на сьогодні кожен четвертий гектар української землі контролюють іноземці — загалом понад 12 тисяч га. Господарюють на українській землі французи, німці, американці, бельгійці. Зокрема, на Львівщині у селі Дмитровичі бельгієць розводить кіз, на Черкащині американці вирощують мармурову телятину. І самі заробляють, і місцевим жителям роботу дають... Здавалося б, що поганого у тому, що на цій землі хоч хтось хоче працювати, якщо українцям вона не дуже-то й потрібна? За підрахунками експертів, в Україні на сьогодні уже два мільйони гектарів офіційно вважаються нічийними, і з кожним роком кількість такої землі збільшується. “В Україні вже понад десятиріччя діє мораторій на відчуження сільськогосподарських земель. Через нього власники земельних ділянок не можуть ними вільно розпоряджатися. Тому стає масовим явище, коли власники пайових ділянок помирають, не передавши їх у спадок, — каже завідуючий кафедрою землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування Андрій Мартин. — Ці земельні ділянки «зависають» у повітрі. Їх неможливо законним чином використовувати. Сільськогосподарські виробники не мають у кого офіційно їх брати в оренду. У деяких районах “відумерла” спадщина становить вже 15-20% від загальної площі розпайованих земель. Особливо це стосується поліських областей — Чернігівської, Рівенської, Житомирської. Демографічна ситуація на селі тут є особливо складною — багато людей помирає і невідомо, хто має виконувати обов’язки власників земельних ділянок. Усі розуміють, що ці землі фактично використовуються, але нелегально”.

За даними проекту USAID «АгроІнвест», 42,4% власників ніколи не стоя­ли на своїй землі, а 32,3% навіть не бачили її. Земля, за яку колись йшли на вбивство, нині стала мертвим активом. Тому молоді люди не те що не хочуть обробляти землю — їм навіть руки не доходять до того, аби переоформити на себе спадщину і віддати цю землю в оренду. За даними того ж таки проекту, майже 90% власників паїв не знають про нормативну грошову оцінку землі і віддають землю в оренду за “хто скільки дасть”. “Ми вже два роки як віддали свої паї в оренду. Поки що на тих полях фірма нічого не сіяла — мусили повикорчовувати дерева. Бо як розпались колгоспи, ту землю ніхто так і не обробляв — заросла лісом. Останні роки ми гриби збирали там, де колись крали колгоспний горох, — каже Пелагія Копцюх з Перемишлянського району. — Мені все одно, що там будуть сіяти, — чи пшеницю, чи ріпак, аби хоч щось робили. Головне, що за пай дають досить пшениці — є чим курей цілий рік годувати. А так та земля все одно стояла...”. На скільки здала землю в оренду, жінка точно не пам’ятає. Не знає також, скільки їй повинні за цю землю платити щороку і чи можна брати плату грошима, а не лише пшеницею. Тішиться, що хоч щось дають, бо кілька років давала пай в оренду фермеру-односельчанину, то він взагалі не заплатив.

“Оплата має бути врегульована у договорі оренди. Це десь 300-400 гривень за га. Але орендар може розраховуватись і товаром на ту суму. Щоправда, є дуже багато нарікань з боку селян. Там не платять, там здають погане зерно, — каже Ярослав Кардаш. — Багато агрохолдингів беруть в оренду землю на довготривалий термін, платять власникам паїв, але її не обробляють. Це робиться для того, щоб, коли уже нарешті в Україні запрацює ринок землі, мати найкращі ділянки уже під своїм контролем. Часто це оренда з правом викупу. За законом, іноземці не можуть купувати сільськогосподарські землі в Україні, але це все легко робиться через підставних осіб. Охочих отримати родючі українські поля вистачає — починаючи зі США, закінчуючи Китаєм”.

Українській економіці такий розпродаж земель не особливо вигідний. Адже і Китай, і США розглядають Украї­ну лише як сировинну базу. Це великий город, на якому можна виростити потрібні культури, а уже переробити і спожити їх — в іншому місці. Тобто приїхали, запустили комбайни, обробили землю, зібрали урожай — і поїхали. А в селі як не було роботи, так і нема. Та й для економіки країни потрібно створювати максимальну додану вартість. Бути одним із найбільших експортерів зерна у світі — це добре, але було б краще експортувати не лише зерно, а й борошно, макарони, розфасовані крупи...

А Конго нас випередило...

Україна посіла 10-е місце в списку найбільш привабливих країн для придбання землі з потенційним обсягом продажу 1,2 млн. га. Про це йдеться у звіті Всесвітньої торгової організації World Trade Report -2013.

Лідером списку стала Демократична Республіка Конго, в якій потенційний обсяг землі для продажу оцінили у 8,1 млн. га. Шосте місце посіла Росія з потенційно можливим обсягом продажів 2,8 млн. га землі.

«Інвестори відзначають, що готові вкладати кошти в розвиток сільськогосподарських угідь, аж до обладнання систем зрошення. Однак невизначеність у питанні захисту приватної власності на землю створює суттєві бар’єри для реалізації намірів», — наголошується у звіті СОТ.