Сланцевого газу ще не знайшли, а прибутки вже ділять

А це — видобуток вугілля в Україні...

Бути чи не бути сланцевому газу у Західній Україні, визначать цього тижня. Міністр енергетики та вугільної промисловості України Едуард Ставицький заявляв, що Івано­-Франківська обласна рада має прийняти рішення на початку вересня. Однак у раді вирішили скликати позачергову сесію для розгляду нового проекту угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах ділянки «Олеська», аж на 20 вересня. Подейкують, в обласній раді не надто задоволені новою редакцією угоди. І йдеться зовсім не про екологічні ризики. Місцева громада розраховувала отримати 10% від сланцевого газу, який видобуватимуть на їхній території (у першій редакції угоди їм не перепадало нічого), натомість їм запропонували 10% від державної частки...

Те, що місцева громада намагається виторгувати якнайбільшу частку, зрозуміло, адже саме на її території будуватимуть свердловини. Однак виглядає на те, що держава не хоче віддавати частину ймовірних прибутків від видобутку сланцевого газу місцевій раді. У приписці до угоди є застереження, що, відповідно до вимог Бюджетного кодексу, кошти від використання частини продукції, які залишаються у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції, належать до складу доходів Державного бюджету України. Тому пропозиція щодо передачі 10% від частки держави у прибуткових вуглеводнях у розпорядження Івано-Франківської обласної ради потребує внесення змін до законодавства України. Тож навіть якщо рада погодить нову редакцію угоди, у якій їй обіцяють ті 10%, може виявитись, що згодом не отримає нічого — бо бюджетний кодекс має вищу юридичну силу, ніж угода про розподіл продукції.

"Я зареєстрував законопроект, який вносить зміни до закону про розподіл продукції в частині інтересів територіальних громад, — каже член паливно-­енергетичної комісії ВРУ Ігор Васюник. — Цей законопроект передбачає три речі. Перше: дозволити територіальним громадам брати участь у самому процесі укладення угоди про розподіл продукції, і в такий спосіб захистити свої інтереси. Тобто якщо заходить інвестор, він має взяти участь у будівництві об’єктів, які громаді потрібні, наприклад, дороги. Друге: на розвиток територій потрібно спрямовувати не менш як 10% від державної частки прибутку. І найголовніше — введення обов’язкової процедури страхування від екологічних наслідків. Якщо буде враховано ці три складові, громади можуть сміливо давати дозвіл на видобуток сланцевого газу на їхній території. Щодо екологічної безпеки під час видобутку сланцевого газу, то на сьогодні величезний досвід мають компанії США, Канади, Австралії. На мою думку, технологія видобутку сланцевого газу методом гідророзриву абсолютно безпечна. Тим більше цей метод уже застосовувався в Україні, і неодноразово. Державна компанія “Укр­газвидобування”, деякі приватні компанії, які займаються видобутком традиційного газу, використовують її. Ми не повинні боятись цієї технології, а маємо забезпечити екологічний конт­роль за діяльністю видобувних компаній”.

Зрозуміло, що для екології краще не видобувати з надр нічого — ні сланцевого газу, ні традиційного, ні вугілля. Але ж без енергоносіїв не обійтись. Ігор Васюник, як і інші експерти, переконаний, що видобуток сланцевого газу не є небезпечнішим, ніж буріння звичайних газових свердловин. Однак він надто невигідний “Газпрому” ­ звідси і стільки інформаційних кампаній проти сланцю. Мовляв, під землю можуть піти цілі села, річки пересох­нуть, а питної води не буде. Але при цьому у США видобувають цей газ на досить густо заселеній території, Польща заявляє про успіхи у бурінні пошукових свердловин. Проти сланцевого газу Франція, але при цьому 80% французької енергетики забезпечують атомні електростанції. Не закривати ж французам уже набудовані АЕС, аби видобувати сланець.

“Ситуація довкола сланцевого газу в Україні нагадує мені ту, яка склалась довкола війни в Сирії: усі розуміють, що покарати сирійців треба. Але мають якісь застереження. А тут всі розуміють, що газ добувати треба, але бояться. На тлі того всього, що робить Росія, мати свій газ — це фантастика. Це енергетична незалежність, якої ніколи не було, — каже експерт Олександр Гудима. — Я знаю ситуацію, яка склалась в Івано-­Франківській обласній раді. Вони вже досягли політичної сатисфакції. Компанія врахувала третину цих зауважень, здебільшого неекологічного характеру. З екологією іншого виходу немає, як будувати лабораторії, контро­лювати кожен крок. Так, частину прибутку можна залишати на території. Там бракувало тільки п’ятьох голосів, і, за моїми даними, ці голоси є. Івано-­Франківська рада дасть згоду на початок бурових робіт. Але це ще не згода на видобуток газу. Спочатку треба довести, що газ там є, і упродовж кількох років, доки йтимуть пробні буріння, можна буде подивитись, загрожує це нашому довкіллю чи не загрожує. Як на мене, з точки зору техніки і технологій немає жодних загроз. Загроза однозначно викликана російськими ЗМІ та “медведчуками”. У Польщі домоглись сучасного контролю за довкіллям і почали пробне буріння. Думаю, через два роки у них уже піде перший сланцевий газ. Чим швидше ми почнемо, тим швидше матимемо газ, який позбавить нас від залежності від російського газу”.