Завжди є куди рости...

Олександра Матвійчук
- 28.03.2026, 10:00
- 238

Я думала про минулу адвокаційну поїздку, що це вже якийсь новий рівень тримання темпу. Кожного дня я вставала о 4 ранку та їхала в аеропорт, летіла в чергову країну, там мене зустрічали організатори, забирали валізи, а я їхала на публічні виступи та робочі зустрічі, потім вночі приїжджала до готелю, щоб лягти спати на кілька годин та прокинутися знову о 4 ранку

Але завжди є куди рости. Тож вчора вранці я мала зустріч із її Королівською Високістю Великою Герцогинею Стефанією у Люксембурзі, щоб заручитися її підтримкою щодо невідкладних гуманітарних питань – повернення депортованих дітей, звільнення людей із полону, захист людей які опинилися в окупації. Після зустрічі я поїхала в аеропорт, де мала летіти з пересадкою до Риму на важливий захід, щоб спільно із Славой Жижек говорити про майбутнє Європи в історичній залі, де були підписані римські угоди 1957 року. До виступу організатори вже приготували кімнату, де я планувала включитися онлайн на захід у Парижі, який я мала відкривати промовою.

Але у Люксембурзі пішов град. Ми на дві години застрягли в літаку. На захід я вже не встигала, тож летіти до Риму не мало сенсу. Організатори оперативно організували пересувний монітор для онлайн-включення. Тож після закінчення виступу мені аплодувала зала в Римі та кілька людей у лаунджі Франкфурту. За три хвилини я вже була на посадці. В Амстердамі пізно вночі півтори години шукали мою валізу. Після цього в готелі мені дали кімнату між двома ліфтами. Я попросила щось більш тихіше. Чоловік на рецепції сказав, що це навряд, бо готель повний. Але знайшов. Віддав мені ключі із словами «you are lucky».

Сьогодні виступатиму в парламенті Нідерландів. Одне із питань порядку денного - створення спеціального трибуналу з агресії.

Джерело