Трамп заварив кашу, а НАТО має «розхльобувати»

З Канадою веде торгові війни і робить публічні образи на самітах. Із Японією та Південною Кореєю проводить переговори у стилі керуючого бізнес-центром: або платите більше за американські війська, або будемо переглядати всю конструкцію безпеки…

І тут приходить година Ч – коли ті ж самі країни, як з’ясувалося, повинні допомагати Вашингтону з питанням безпеки судноплавства в Ормузькій протоці. І у Вашингтоні щиро дивуються і обурюються: а чому союзники не біжать допомагати? Справді, чому?

Після стількох місяців публічного «виховання» партнерів, тарифних війн і лекцій про те, скільки вони «винні Америці», реакція виявилась, м’яко кажучи, стриманою. Хто б міг подумати!

Звісно, у Європи та Азії є власний інтерес у свободі судноплавства через Ормуз. Якщо конфлікт на Близькому Сході затягнеться, стояти осторонь їм буде невигідно самим. Але є нюанс.

Міжнародна політика – це, виявляється, не те, що можна засунути в банальні торги. Ми про це кажемо постійно, маючи на увазі росію і її пропозиції Трампу все «порішати» з Україною і перейти до «бізнесу на трильйони». І тут виявилося, що союзники – це не підрядники, яким можна роками пояснювати їхню другорядність, а потім телефонувати, коли раптом знадобилась допомога.

До речі, перші ж бойові епізоди вже показали очевидне, що без європейських баз, логістики й повітряних коридорів проєктувати силу на Близький Схід США було би значно складніше. Тобто без тих самих союзників, яких ще вчора переконували, що вони занадто дорого обходяться Америці.

І недарма Джеймс Меттіс колись сказав річ, яка дивно погано вкладається у бізнес-логіку: «Нації з союзниками процвітають. Нації без союзників занепадають».

Це якраз той випадок, коли рахувати потрібно не тільки гроші. Але чомусь логіка підказує, що навіть цей урок Дональд Трамп не засвоїть.