Хочеться дожити до тих часів, аби "Птахи Мадяра" сіяли пшеницю й жито на наших українських полях…

По-перше, їх багато, а засобів для їхнього знищення недостатньо. По-друге, дрони відносно дешеві, а те, чим їх збивають - дуже дороге. Це зводить рентабельність антидронової діяльності нанівець. Підіймати ж кожного разу на перехоплення дрона якийсь F-16, що спалює за один "рейс" бензину більше ніж хороший колгосп в посівну кампанію - така собі забава. Вже не кажучи про вартість ракет до того F-16.

Тут би була нагода якраз сказати: "А ми казали!"... Але який з того толк? То все риторика...

Гадаю, ця дронова дилема має увійти в мілітарний словообіг наших стратегічних партнерів під терміном Magyar's paradox ("Парадокс Мадяра"), що на побутовому мовленні означає: "Dohuya droniv! Over dohuya!". Бо, раз вже на нашу долю випало першими відчути темну сторону "високих технологій", то хай вона буде й увічнена в проукраїнських дефініціях...

Хоча, якщо спитати самого Мадяра-Бровді, то він майже напевно скаже, що дронів багато не буває. Дронів завжди трохи мало... Всякому своє. Професійна деформація...

Наскільки мені відомо, Роберт Бровді ("Мадяр") у довоєнні часи переймався мирним аграрним бізнесом. І хочеться таки дожити до тих часів, аби "Птахи Мадяра" сіяли пшеницю й жито на наших українських полях…

Джерело