Дорослі люди по калюжах не ходять

Я не ходив по калюжах років сорок. Тому купівля резинових чобіт виявилася найвдалішим набутком сезону. Це кайф!

Я літом ходив по калюжах, але то трохи не тойво. Літня калюжа легковажна і має зовсім інший вайб. Зимова, глибока, темна, холодна калюжа - це виклик. Це втілення твого персонального гріха. Вона більше табуйована і кармічна, а тому більш жадана і зваблива!

Словом, моя порада: ходіть калюжами за можливості, воно помічне. Бо саме в калюжі віддзеркалюється небо.

На моє переконання, людина живе доти, доки не позакриває свої дитячі мрії, забаганки й ґештальти. Або поки не знехтує ними. Тому дитячими мріями нехтувати не варто, якими б дурними та абсурдними вони вам зараз не видавалися. Хай будуть!

Я ще в дитинстві хотів мати оті кігті, як у електрика, щоб лазить по стовпах і деревах. Але не знав, де їх взять. Та я й зараз не знаю... Але я з кігтями не поспішаю...

Всьому своє врем'я…

Джерело