Війна росії проти України - це не просто зіткнення армій

Зрештою, війну з Україною веде держава, влада у якій монополізована спецслужбами — спадкоємцями колишнього Комітету державної безпеки срср, який у нових історичних умовах існує під вивісками Федеральної служби безпеки та Служби зовнішньої розвідки росії. Але головна інституція, яку отримав кдб, — посада президента росії. Головний кабінет країни, про який чекісти мріяли завжди: який охоронець не хоче зайняти крісло власного «обʼєкту»!

Треба розуміти, що війна чекістів відрізняється від війни генералів. Так, у кремлі, звичайно, бажали б, щоб армія просто захопила б всю територію України і дозволила б фсб перейти до процедур «фільтрації» та «виявлення ворогів». Але коли у військових, які є для Путіна одним з інструментів досягнення мети, не виходить, це не означає, що у фсб заспокоюються і чекають на результат воєнних дій.

Дестабілізація ворожої країни через терор — один з важливих чинників сприяння армії, бо він дозволяє тримати населення такої країни у постійній напрузі, усувати небажаних політиків та активістів, створювати нові лінії поділу. До речі, коли я кажу про ворожу країну, я хочу нагадати, що такою країною для верхівки фсб у певний час була і сама росія — тоді, коли в її суспільстві ще існували настрої, повʼязані із запитом на нормальне людське життя. Армія вела війну в Чечні, а чекісти влаштовували терор і підривали будинки в москві та інших російських містах, вбивали опозиційних політиків та журналістів, отже — «працювали».

Ще одним важливим чинником захоплення України є політична пропаганда. До 2014 року нею — разом із близькими до української влади та олігархів телеканалами на кшалт «Інтера» чи «1+1» — займалося саме російське телебачення, яке залишалося головним джерелом інформації для багатьох українців. 

Саме це телебачення сприяло перемозі на президентських виборах Леоніда Кучми у 1994 році та віктора януковича у 2010 році, отже, реально допомогло деградації українського суспільства й утриманню України у «сірій зоні» російського впливу. Після 2014 року російське телебачення замінили канали медведчука, а після 2022 року таку ж важливу роль у «дебілізації» українців почали відігравати анонімні телеграм-канали, а зараз я бачу нову тенденцію — росіяни заходитимуть на український ринок за сприяння правих радикалів з Заходу. І формально ми будемо бачити відкриття якихось американських чи європейських медіа, але, по факту, це буде таке саме фсб.

Ще один важливий чинник впливу — економічний диктат разом із підкупом не тільки можновладців і олігархів, але й самого населення, яке завжди забуває приказку про мишоловку і дешевий сир, перепрошую, — газ. Саме за допомогою газу Україну намагалися утримати і не допустити її розвороту в бік Заходу ще в часи Бориса Єльцина, а Путін вже був готовий до відвертого шантажу, який тільки посилився після Майдану 2004 року і перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка. І ніхто не сказав, що росія не буде використовувати економічні інструменти у майбутньому, ба більше, — навіть якщо уявити собі поки що нереальну ситуацію із завершенням воєнних дій в осяжному майбутньому, кремль буде старатися інкорпорувати інструменти економічного диктату в будь-яку мирну угоду. Звісно, за сприяння американської адміністрації, у якій навіть на рівні віцепрезидента Джей Ді Венса говорили про важливість торгівлі між Росією і Україною. Як не використати таке бачення ситуації?

Перелік всіх цих інструментів переконує, що на питання «коли завершиться російсько-українська війна?» можна дати лише одну правильну відповідь — ніколи. До часу, поки росіяни вважають, що державність України має бути ліквідована, а український народ — скасований, конфлікт продовжиться відразу на кількох поверхах ескалації, навіть якщо у Москви не вистачатиме сил на інтенсивні воєнні дії. Саме до такого розвитку подій слід готуватися і тим громадянам України, які живуть вдома, і тим, які опинилися на чужині.

Бо збереження держави і українського народу в умовах довгої війни, терору, пропаганди і економічного тиску залишатиметься нашим головним завданням. І роки російсько-українського конфлікту — якщо почати навіть з Майдану 2013–2014 років і вторгнення росіян до Криму і Донбасу — продемонстрували, що із таким завданням можна впоратися навіть у найтяжчі моменти, звісно, якщо зберігати єдність, здоровий глузд і реалістичне розуміння ситуації.

Джерело