Лінь - рушій прогресу

І недавно я переконалася, що він має рацію.

Спершу маю сказати, що я жахливо орієнтуюсь в інструкціях, будь-яких. Тобто, я читаю інструкцію, вона написана українською мовою, я розумію усі слова і навіть розумію принцип побудови речень. Але я не розумію, що там врешті-решт написано. Це якийсь жах.

Усі інструкції, схеми, які я свого часу намагалася читати, вивчити, щоб користуватися тим чи іншим предметом, матеріальним чи нематеріальним, залишалися для мене темним лісом, китайською грамотою, називайте, як хочете. 

Нові телефони, будь-які ґаджети, пральні машини, різноманітна побутова техніка, все це врешті решт викликало у мене якусь нервову алергію. Я нічого не могла втямити з цих інструкцій.

Також я погано орієнтуюся в маршрутах, картах, електронних підказках тощо.
І це в час тотального панування усіляких джіпіесів!

Коли я відкриваю точку, куди мені треба дійти, у мене одразу починається легка паніка, бо я знаю, що я через якийсь час все одно спитаю живу людину, як мені туди дійти. Або візьму таксі.

Ну, я, звичайно, не аж така цивілізаційно відстала людина і кілька маршрутів мені вдавалися, особливо, коли я вже там хоча б раз була))

… У нас у підʼїзді давно встановили поштомат.
Говорити, яка це зручність і просто часом радість - зайве. 

Коли ти можеш у будь-який час доби, в шортах і кроксах, ледь не в піжамі, спуститися і забрати омріяну книжку, косметику, одежу, невелику техніку, побутові дрібниці, документи, солодощі і навіть помідори!

Я знала, що там є опція не лише отримати, але й відправити посилку. Але я навіть і не думала про подібне.

Бо, щоб відправити посилку через фактично домашній поштомат, треба було прочитати інструкцію. Від самої думки про це в мене знижувався артеріальний тиск і зʼявлялася неприємна слабкість.

Посилки я, зазвичай, відправляла з відділення.
Але вже так сталося, що наш будинок розташований на однаковій відстані від двох відділень, не дуже зручних по розміщенню і добиранню.

Ніби й недалеко, але підземний перехід туди, підземний перехід сюди, пройти ще, словом, користувалася цими відділеннями, як же інакше, але все ж трохи незручно. 

Хоча колись наші часи будуть називати епохою геніальної і найбільш дружньої до людини Нової Пошти, дай, Боже, їм усім здоровʼя і бізнес-успіхів! 

І ось одного дня я зрозуміла, що мені терміново треба відправити посилку.

І ще я зрозуміла, оцінивши погоду, свій загальний стан, купу роботи і потім нагальних справ, що мені невимовно лінь йти на Нову Пошту. 

Ця лінь просто скувала мене.

Вдома було так затишно, добре, спокійно, та й коти, розкидані по дивану та килиму - найкращі приклади демонстрації лінивого життя, як найприємнішого із усіх можливих.

І я ще раз зрозуміла, що мені таки невимовно лінь іти до відділення.

Я довго боролася із собою, із своїм страхом перед друкованими поясненнями та відразою до інструкцій.

Врешті решт сталося малоймовірне!

Я відкрила додаток і почала повільно читати пояснення, як відправити посилку фактично з дому.

Пройшла все теоретично, залишилося лише врешті решт взяти пакунок, прогулятися вниз на ліфті і опинитися перед поштоматом.
Там уже залишалося натиснути ʼсплатитиʼ і ʼвідкрити коміркуʼ! І пакунок опинився в комірці! Клац!

Коли я поглянула на себе в дзеркало в зворотному ліфті, я була виразом обличчя схожа на Наполеона Бонапарта після Аустерліцу! Не вистачало лишень його знаменитого двокутного капелюха. Але він би не дуже пасував до моїх домашніх шортів, футболки, кроксів і мобільного телефону в руках. Я навіть руку якось так тримала, по-наполеонівськи. 

Коли я вдома знову відкрила додаток - там чітко було написано, що моя посилка вирушила в правильні мандри!

Я не тямилася від щастя, подзвонила чоловіку, розказала, як мені було лінь іти до відділення, і як я перемогла свої страхи перед інструкціями (а Сергій ДУЖЕ добре знає цю мою особливість).

ʼЯ ж казав, що лінь і є рушієм прогресу людстваʼ - сказав Сергій. І я з ним абсолютно погодилася.

Джерело