Чому саме зараз ініціювали закон про необмежені права Нацгвардії?

Нагадаю, минулого тижня нардепи правоохоронного коміте­ту ВР від «Слуг народу» (серед яких одіозний українофоб Бужан­ський) та один із опзж затвердили законопроєкт номер 10311, який дає Нацгвардії необмежені права щодо використання зброї проти власного народу, зокрема право використовувати вогнепальну зброю, сльозогінний газ та безпілотні апарати про­ти мітингувальників.

Українці були шоковані. Звісно, перше, що спадає на думку, коли аналізуєш, навіщо провладні нардепи ініціювали ухвалення такого “диктаторського” закону, – це бажання влади запобігти будь-яким масовим протестам. Іншими словами, запобігти чер­говому Майдану.

Але чому саме зараз? Можливо, “доленосні” переговори у Саудівській Аравії про умови припинення вогню та поява у Верховній Раді законопроєкту про право Нацгвардії стріляти у мирних громадян, які протестують проти дій влади, – якимось чином пов’язані між собою події? Чи це просто випадковий збіг у часі? Не вірю у такі випадковості.

Припускаю, українська влада, санкціонуючи ухвалення за­кону про розширення повноважень Нацгвардії, вирішила спра­цювати на випередження, перестрахуватися... І це наводить на думку, що українська делегація в Ер-Ріяді (яку, до речі, очолює не глава МЗС, не міністр оборони чи будь-який інший фаховий дипломат, а... хто б ви думали? Ну звісно, глава Офісу прези­дента Андрій Єрмак) могла морально бути готовою до перети­ну деяких так званих червоних ліній, тобто болісних для України компромісів. До яких нас схиляє, очевидно, адміністрація пре­зидента США Дональда Трампа.

Наразі жодних конкретних результатів цих дивних “човни­кових” переговорів немає. І, найімовірніше, не буде. Бо росію цікавить лише капітуляція України, тобто підписання так званої мирної угоди виключно на умовах путіна. Відчуваючи підтримку США, путін навряд чи погодиться відступити від своїх вимог. А це, нагадаю, зміни в нашій Конституції, тобто Україна має відмо­витись від Криму і ще чотирьох областей, а також погодитись на нейтральний статус, радикальне скорочення армії – до 85 тисяч осіб, самороззброєння, зокрема відмову від будь-якої далеко­бійної зброї, повернення російської мови і російської церкви у життєдіяльність держави, зокрема запровадження російської мови як другої державної тощо.

Навіть якби українська сторона погодилася лише на частину цих “хотєлок” росії, можемо собі уявити, який народний про­тест і яка внутрішня дестабілізація почалися б в Україні. І це, до речі, один зі сценаріїв кремля, так би мовити, завдання мінімум: деморалізувати українців і армію, делегітимізувати владу і роз­хитати державу зсередини. А потім у зручний момент, на тлі цієї дестабілізації, «відтяпати» ще частину території. Як це було 2014-го з Кримом і частиною Донбасу... А завдання максимум – повністю “нагнути” Україну і змусити її погодитись на всі умо­ви путіна. Після такого “перемир’я” через кілька років тотально російськомовну, роззброєну і “нейтральну” Україну, яка вже не матиме жодного союзника, можна буде брати голими руками.

Те, що українці вкотре показали “зуби”, тобто не проковтнули спробу узурпувати владу, розв’язавши руки силовим структу­рам, можливо, в черговий раз урятує країну від зради...