У Міністерстві культури триває і далі безнадія і хаос

Про «культурний Рамштайн» Зеленського ще хтось пам’ятає? Бо я днями був у Каневі, де нарешті почали спекуватися московських попів, і там є деяке спантеличення. Реваншисти в рясах не можуть заспокоїтися, і навіть деякі представники місцевої влади підігрують їм. Тому зараз є розуміння того, що Успенський собор, єдину домонгольську пам’ятку на Черкащині варто було б повернути державі, і ввести в комплекс Шевченківського заповідника, адже в цьому соборі відспівували Кобзаря. І це рішення мало б бути прийняте Міністерством культури, пишу скорочено, бо як би не мінялися назви і функціонал, а для людей це все одно Мінкульт. Адже в Україні взагаліто залишилося дуже мало пам’яток домонгольської епохи.

І коли канівці говорили про обов’язок Мінкульту, а з приходом нового міністра Точицького раптом у когось почали проростати надії на зміни культурної політики Ткаченка чи пост-Ткаченка. Але пишу цей текст як роз’яснення канівцям, і не лише. У Міністерстві культури триває і далі безнадія і хаос. Ми всі пам’ятаємо скандал із самовільним перерахуванням чиновницею коштів на одне з державних підприємств. Так от, заступниця з цифрової трансформації Анастасія Бондар, яка ще за часів, коли міністром був Ткаченко, самовільно перенаправила 607 млн грн на державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України». Підприємство створює контент із охопленням, нижчим, ніж у будь-кого. Наприклад, YouTube-канал The Gaze, який фінансується підприємством, у середньому набирає 250−300 переглядів на відео. Натомість велика кількість каналів не те що існують на творчій ініціативі авторів, без жодних дотацій, так ще й волонтерять, частину коштів з авторських виплат пересилають на ЗСУ. Звичайно, що у випадку Успенського собору можна відморозитися і послатися на те, що то ж не «культурний Рамшайн», а «духовний».

Але що робити з чиновниками, які потяглися в Міністерство слідом за Точицьким. Так, один із радників міністра, Володимир Шорніков, який фактично контролює всю дозвільну сферу адмінпослуг, є чоловіком керівника патронатної служби Олени Зонової. Непотизм? Кумівство? Конфлікт інтересів?

А як, та за які заслуги, раптом на посаді заступника міністра культури та інформаційної політики опинився Сергій Бєляєв, який, маючи зарплату на попередньому місці роботи менше, ніж 10 тисяч гривень, примудрився зібрати колекцію з сотень монет, ікон та мистецьких творів?

А чому раптом реєстр НАЗК по міністерству просто закляк. Той же Шорніков просто, окрім прізвища й імені, жодних даних в реєстр не вніс, і спокійно почувається на посаді. Може, НАЗК просто прописало нові правила для Міністерства. Найсмішніше, що тепер на Міністерство нібито покладається ще й функція культурної дипломатії, тільки з таким шлейфом далі пострадянського простору не надипломатиш!

Джерело