Експерименти з дилетантами в політиці відрізняються тільки ціною, яку доведеться за це заплатити
Прості рецепти
Гірший за політика, що далекий від народу, може бути тільки політик, що нічим від обивателя не відрізняється.
У будь-якому суспільстві є ті, хто живе за принципом «своя сорочка до тіла ближча». Коли пріоритети — егоїзм та емоції. Такими людьми неважко маніпулювати, — тому, що вони легко вірять у пусті обіцянки.
Вони можуть обмінювати стратегічне на скороминуще. Концептуальне на ситуативне. Не готові міркувати про колективний інтерес і не надають значення тому, що перебуває поза їхнім особистим середовищем побутування.
У кожному суспільстві є й ті, хто розуміє, що лікування іноді потребує непопулярних рішень. Що треба вміти жити відповідно до прибутків. Що після застілля настає похмілля.
Головна відмінність між цими таборами — в умінні бачити наслідки кожного кроку. За великим рахунком, саме ця якість відрізняє дитину від дорослого.
У цьому поділі немає нічого принизливого. Вимагати від усіх однакової тямущості та далекоглядності було б безглуздо та наївно. А тому в кожній країні еліти — політичні, суспільні та інтелектуальні — виконують роль запобіжника. Якщо для наших інстинктів природно відсмикувати руку від уколу, то завдання нашого «раціо» — визнавати необхідність заштрикати шприц у соціальну жилу.
Ми часто кажемо, що політики в будь-якій країні плюс-мінус релевантні суспільству. Що запит народжує пропозицію. Це так та водночас прощілина між обивателем і розпорядником колективного ресурсу все одно має зберігатися. Якщо вона щезає — настає хаос.
Просто тому, що наш світ влаштований складно. Будь-яка царина державного управління потребує знань. А обиватель — за всієї нашої до нього симпатії — державою керувати не в змозі.
Хороший політик — це не той, хто збирає площі. Не той, хто здатен на запальні промови. І не той, хто примудряється резонувати з виборцем. Хороший політик — це той, хто розуміє, що його завдання серед іншого — слугувати за запобіжник від глупства.
Найпростіший сценарій політичної кар’єри — злитися з обивателем до стану повної нерозрізненості. Сьогодні проїдати ресурс завтрашнього дня. Найважчий — зуміти продати порядок денний необхідного і складного тим, хто хоче простого.
Ми роковані на життя у просторі протиріч. З одного боку, наш світ має «тенденцію до ускладнення». Кожне нове явище за внутрішньою структурою стає складніше та комплексніше, ніж попереднє. Щоб відповідати новим викликам, треба дотримувати освітній та інтелектуальний ценз.
А з іншого — ми всі живемо у світі, де масовий запит зосереджено довкола простих рецептів. Де уміння «говорити з виборцем однією мовою» вважається за достатню умову для успіху на виборах. Де обиватель хоче скороминущого, зрозумілого й нескладного.
І в цьому Україна не самотня. Ми живемо у світі, в якому обиватель, втомившись від дійсності, що стає дедалі складніша, починає голосувати за торговців простотою. І кожна з країн, в якій перемагає ця тенденція, просто починає проїдати накопичений раніше ресурс.
Та штука в тім, що це не працює. Світ влаштований складно. Саме про це писали Ернандо де Сото і Ерік Берн. Мартін ван Кревельд і Бенедикт Андерсон. Браян Грін та Дік Свааб.
Експерименти з дилетантами в політиці відрізняються тільки ціною, яку доведеться за це заплатити. Хтось розрахується грошима. Хтось — часом. А хтось — втраченим історичним шансом.
Тільки й того.