Манкурт на футбольному полі

Іван Фаріон
- 23.09.2024, 10:55
- 724

У новинах повідомили, що колишній гравець національної збірної України з футболу, а нині — один із тренерів санкт-петербурзького «Зеніта» Анатолій Тимощук прислужився російській армії. Передав на аукціон футболку з власним автографом, і за неї виручили в еквіваленті сім з половиною тисяч доларів

В аукціоні брали участь інші представники «Зеніта», корінні росіяни, але їхні лоти дали значно меншу виручку, ніж лот ексволинянина. Того самого, який, згадайте, свого часу перед трибунами і телекамерами показушно загортався у синьо-жовтий прапор. Гроші, зароблені цим футбольним менеджером з українським корінням, пішли на потреби окупантів у Курській області.

Тимощук заробив бали у кремлівських пропагандистів і у своїх російських господарів. В Україні ж він себе зганьбив цілковито. Про таких кажуть: манкурти! Тобто називають особами, які забули про свої витоки, свою Батьківщину, свідомо розірвали зв’язки з нею і пішли на службу ворогу, стали рабами. За ворожі подачки готові на все. Якщо хтось забув, спонсор «Зеніта» — найбагатша державна компанія росії «Газпром». У ній має свою частку і путін. Шалені прибутки «Газпрому» скеровують у тому числі на війну проти України. Тимощук теж доклався до неї. А в цей час тисячі його краян, пройняті воістину синівською любов’ю до України, захищають її від окупанта. Для своїх земляків Тимощук не влаштовував благодійних аукціонів, не підтримував українських героїв власними коштами. Знайшов своїм срібникам більш «прагматичне», вигідне для себе застосування.
Тимощук схиблений на грошах, завжди цікавиться їх кількістю, а не походженням. Для нього і російські рублі не пахнуть…

Пригадую, як десь у 1996−1997 роках ми у «Високому Замку» брали інтерв’ю у тодішнього наставника «Карпат» Мирона Маркевича. Запитували його, хто з вітчизняних футболістів міг би підсилити львівську команду. Маркевич назвав прізвище півзахисника «Волині» Тимощука. При цьому якось так безнадійно махнув рукою: «Підписати його у нас нема шансів. Бо цей хлопець разом з татом вимагають один мільйон…»

У ті роки це були фантастичні кошти. В охопленій економічною кризою Україні затримували пенсії, зарплату виплачували бартером: цукром, гречкою, борошном, картоплею, кавунами, овочерізками та іншими побутовими товарами. А юна волинська зірка вимагала захмарних капіталів…
На все свій час. Рано чи пізно доля виставляє всім свої рахунки. У тому числі — манкуртам. Заробляючи у країні-агресорі величезні статки, Тимощук втрачає значно більше: честь, повагу. Те, чого не купиш за жодні гроші.