Це єднання суспільства у той момент, коли держава не здатна нічого зробити
Я не знаю, що путін хотів зробити цим ударом. Але він знов об’єднав українців своїм злочином
Удар росіян в понеділок зранку по лікарні ОХМАТДИТ був жахливий. Але реакція українців була прекрасна.
Це було те забуте єднання, яке останнім часом стало потопати у срачах і втомі, в дратівливому гулі генераторів і літній спеці, у втраті надії і нав’язуваному ворогом відчутті безвиході.
Так, посіпаки путіна на тлі трагедії намагалися просувати повістку капітуляції, але це лише у віртуальному світі. У реальному світі реальні люди знов творили нереальні дива. Ті люди, які прийшли в ОХМАТДИТ… Ті люди, що пішли здавати кров. Ті, хто стояв плечем до плеча, передаючи воду і розбираючи завали в шалену спеку. Від дівчини, що попри сльози, готова голими руками розбирати завали, до Світоліної, що попри горе перемагає в Лондоні, а потім, не стримуючи сліз, нагадує всьому світу про злочини росіян.
Це було те диво, яке нагадало всім нам, як ми важливі один для одного, що нас об’єднує один із одним і заради чого ми боремось. І проти чого.
Це було знов єднання суспільства у той момент, коли держава не здатна нічого зробити.
І ми знов побачили світлі обличчя з очима, наповненими горем, але не тільки. Але й відвагою. Але і самопожертвою. Але й вірою.
Я не знаю, що путін хотів зробити цим ударом. Але він знов об’єднав українців своїм злочином.
Чи надовго? Подивимось. Але такі дні, такі відчуття єднання не минають без сліду. Залишаючи надію в серцях тих, хто почав її втрачати. І даючи віру тим, хто її потребує. І стаючи свідченням незламності для тих, хто втратив і віру і надію.
