Рубікон перейдено, розставлено чіткі лінії розподілу на тих, хто за Європу, а хто за зміну світового порядку

Міжнародна конференція у Любліні відбувається 12−13 червня 2024 року на базі Університету імені Марії Кюрі-Склодовської. Її проводять з метою взаємодії науковців та політиків заради розвитку стратегічних двосторонніх відносин між Україною та Польщею. Завдання учасників — не дати зруйнувати, а навпаки розвивати відносини та перспективи між державами.

Партнерами конференції є Інститут Центральної Європи в Любліні та Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Пропоную читацькій увазі мої тези до дискусії під час цієї конференції

Результати виборів до Європейського парламенту дозволяють зробити чотири основні висновки щодо стану Європейського Союзу і його перспектив у найближчому майбутньому.

Перше — прогнози про «смерть Європи», екзистенційну кризу Європейського Союзу і неминуче зменшення ролі Європи в новому світовому порядку виявилися неправильними. ЄС тримається міцно, керуватиме ним Європейська народна партія, яка всупереч прогнозам соціологів збільшила своє представництво в Європарламенті, набравши четверту частину голосів європейських виборців.

Друге — в Європі немає загрози «коричневої хвилі» та тріумфу антиєвропейських сил. Так само як немає перспектив на їхнє об’єднання в потужну фракцію в Європарламенті та впливовий політичний інтернаціонал, робота над створення якого велася від декади за співучасті радикальних республіканців із США.

Третій висновок — немає «втоми від війни» і «втоми від підтримки» України. Виступаючи на пресконференції 9 червня, Урсула фон дер Ляєн — теперішня та ймовірно майбутня голова Європейської Комісії — заявила, що наступна влада ЄС буде проєвропейська та проукраїнська.
Четверте — в питаннях безпеки Європа залишається «молодшим партнером» США зі висхідним власним військовим потенціалом, який дозволяє підготуватися до більш самостійного протистояння з російською федерацією. При демократичній американській адміністрації євроатлантичні зв’язки залишаються міцними, однак ймовірний прихід до влади Дональда Трампа вже не означатиме катастрофи для оборони Європи.
Разом з тим, «стратегічна автономія Європи» не є концепцією розірвання зв’язків із США, на що розраховували та й надалі розраховують у Пекіні та москві. Це програма зміцнення оборонного й промислового потенціалу ЄС в ситуації неминучого зосередження уваги Америки на протистоянні з Китаєм, незалежно хто перебуватиме при владі у Вашингтоні.

Праві, популістські, євроскептичні та проросійські партії набрали чверть голосів на недавніх виборах. Мова йде про Національний фронт Марін Ле Пен, «Фідес» Віктора Орбана, «Право і справедливість» Ярослава Качинського, Партія свободи Герта Вілдерса, австрійську Партію свободи, «Братів італійців» Джорджі Мелоні, а також «Альтернативу для Німеччини». Виявилося однак, що ці політичні сили занадто відмінні, щоб створити одну фракцію та один інтернаціонал, поява якого докорінно змінила б політичну ситуацію на континенті.

В них відмінні інтереси та різний погляд на майбутнє Європи, хоч насправді основна відмінність — це стосунок до України та російської агресії проти нашої держави. Про це прямо заявив Орбан — до недавнього часу кандидат на лідера цього інтернаціоналу. Після європейських виборів він назвав ПіС «провоєнною партією», показавши, що в його сприйнятті справжньою метою створення інтернаціоналу мало б стати беззастережне служіння інтересам росії та її старшого партнера — Китайської Народної Республіки.

До ролі російського та китайського «троянського коня» не готова частина з названих партій, зокрема «Брати італійці». Прем’єрка Мелоні хоче змінити ЄС, а не розпустити його. Вона твердо виступає за посилення ролі НАТО і за на підтримку України, її озброєння та членство в ЄС і Північноатлантичному Альянсі.

В цьому контексті варто відзначити, що опозиційна сьогодні партія «ПіС» стоїть перед вибором однієї з двох опцій: продовжувати робити ставку на союз з Орбаном чи поглиблювати союз з Мелоні?

В політиці реальний баланс сили та впливу, а також вибір стратегії та союзників поєднані з собою. Під час перебування в Будапешті Єнс Столтенберг, уступаючий генеральний секретар НАТО, заявив спільно з Орбаном, що Угорщина не братиме участі у розгляді питань щодо надання підтримки Україні. Відповідно вона не блокуватиме рішень щодо України на саміті Альянсу у Вашингтоні й сама не надаватиме допомоги Україні.

Перекладаючи цю заяву на просту мову, йдеться про те, що Орбан погодився з фактами і прийняв пропозицію Олафа Шольца «Вікторе, вийди попити каву» як формулу присутності Угорщини в ЄС і НАТО. Нагадаю, що німецький канцлер про це сказав у грудні минулого року, коли ЄС вирішував надання Україні 50 мільярдів євро фінансової допомоги у 2024−27 роках.

Відзначу, що в цей спосіб Європейський Союз наближається до скасування на практиці права вето щодо питань зовнішньої політики та безпеки. А це має вирішальне значення для майбутнього розширення ЄС на Україну, Молдову та держави західних Балкан. В Україні розуміємо побоювання Польщі та інших країн щодо цього питання, так само як розуміємо позицію Німеччини й Франції скасувати вето, бо в іншому випадку ЄС, яка складатиметься із 45 членів, не можна буде управляти.

Газети інформують, що Урсула фон дер Ляєн знову очолить Єврокомісію, Роберта Мацола знову стане головою Європарламенту, Антоніу Кошта очолить Європейську Раду, натомість Кая Каллас стане Верховним комісаром з питань закордонних справ і політики безпеки. Це політики, віддані зміцнюванню ЄС і його розширенню та всесторонній допомозі Україні.

В контексті персональних рішень щодо складу Єврокомісії прем’єр-міністр Дональд Туск заявив про зацікавленість його уряду отриманням впливу на сектор безпеки та енергетику. Таке рішення цілком відповідає інтересам України.

В політичних кулуарах говориться, що новостворену посаду єврокомісара з питань оборони має очолити французький політик. ВПК Франції великий і конкурентний на світових ринках. З французьким єврокомісаром з питань оборони розвиток виробництва озброєнь в ЄС має шанс стати пріоритетом нової Єврокомісії.

Голова Єврокомісії заявила, що на зламі червня і липня розпочнуться переговори про вступ України до ЄС. Ми розуміємо, що розмови не будуть прості, а сам процес займе певний проміжок часу. Хтось називає 2030 рік як дату вступу нашої держави до ЄС, а хтось інший прогнозує, що це відбудеться декілька років пізніше.

Дати мають значення, проте вони не головні, бо до членства маємо бути готові, перш за все, ми, українці. Мусимо завершити війну нашою перемогою, провести глибокі реформи, імплементувати європейське законодавство, зберегти свободу і демократію. А також успішно боротися з корупцією, відкритися на іноземні інвестиції та розв’язати питання демографічної кризи, яка глибоко вразила наше суспільство.
Для розв’язання цих питань нам необхідний політичний консенсус всіх демократичних і проєвропейських сил — політичних і суспільних. Його створення, це, перш за все, завдання влади й, зокрема, президента Володимира Зеленського. Опозиція і широкі кола громадянського суспільства готові до такого консенсусу.

Українці ніколи не забудуть відкритих сердець мільйонів поляків, які в перші дні, тижні й місяці війни прийняли мільйони українських біженців до своїх домівок. Так само як ми не забудемо допомоги Польської держави озброєнням, фінансами і гуманітаркою.

На жаль, у квітні минулого року на добросусідські, по-щирому дружні, відносини почали насуватися темні хмари. Польща розв’язала проти України торговельну війну, найбільш дивну в історії, бо розв’язану проти держави, на яку напала росія, що погрожує агресією самій Польщі.
Польський уряд запровадив ембарго на сільськогосподарську продукцію, яке для зерна не скасована досі. Пів року тривало блокування українсько-польського кордону, хоч для цього не було ніяких підстав. Навпаки, блокада порушила двосторонні угоди, Угоду про асоціацію України з ЄС та угоди в рамках Всесвітньої організації торгівлі.

Формально блокаду організували перевізники та фермери, але їх було дуже небагато, то ж насправді кордон блокувала поліція. Акції на кордоні супроводжувалися медійною кампанією з використанням брудних фейків про десятки мільйонів тонн українського зерна, яке начебто імпортовано до Польщі. І про те, що зерно «отруєне». Україні оголошено торговельну війну, хоч у торгівлі з нашою країною в Польщі був профіцит на 30 мільярдів злотих.

Враховуючи результати європейських виборів у Польщі, я змушений завершити на песимістичній ноті: Україна має готуватися до перспективи блокування Польщею інтеграції нашої держави з ЄС, коли не будуть враховані вимоги польського аграрного сектора. Отже, збереження ембарго на імпорт сільськогосподарської продукції до Польщі на невизначений термін.

Коли таке мало б статися, тоді потрібно відповісти на запитання про те, а навіщо взагалі України ставати членом ЄС, якщо в ньому не дотримуватимуться Копенгагенські критерії, положення таких угод як Угода про зону вільної торгівлі ЄС з Україною, норми СТО тощо? І чим тоді буде ЄС?

На сьогодні позиція Німеччини та Франції демонструє життєздатність, відповідаючи екзистенційним потребам ЄС.

З парламентських виборів ЄС вийшов зміцнений, а не послаблений, хоч багатьох непокоїть ситуація у Франції. Розпуск парламенту президентом Емманюелем Макроном і призначення нових виборів, це кроки безумовно ризиковані, але не катастрофічні. До своїх рішень французький лідер ретельно підготувався.

Лютнева заява Макрона про готовність послати до України своїх військових багатьох збентежила як прояв ескалації війни і «безвідповідальності» її автора.

Насправді слова французького президента були результатом глибокого аналізу, проведеного генштабом і урядом, започаткувавши перелом у французькій політиці щодо росії та України. Вони продемонстрували послідовність заангажованості французького лідера у справи демократичного розвитку Франції, єдності ЄС і НАТО.

Нагадую про цей факт, щоб підкреслити серйозність змін, які відбуваються в Європі та в усій спільності демократичних країн світу щодо питань безпеки, і необхідності жорсткого протистояння авторитарним режимам. Я переконаний, що в цьому питанні Рубікон перейдено, розставлено чіткі лінії розподілу на тих, хто за Європу, НАТО і демократію, а хто за зміну світового порядку згідно з планами росії та Китаю.

Джерело