Що назріває у світі на тлі боротьби Трампа за посаду президента США

Власне кажучи, вибори президента США проходять просто зараз. Не на виборчих дільницях, а у Верховному суді цих самих північноамериканських сполучених штатів. Варіантів, як ви розумієте, два — суд або допустить Трампа до праймеріз, або не допустить.
Якщо допустить — тут усе зрозуміло. Це приголомшлива перемога, тріумф і лавровий вінок в одному флаконі. Донні вкотре навернув систему цих проклятих демократів і показав, що означає справжній мужик, герой і переможець. І Трамп на білому коні зі щитом прямо із залу суду проїжджає через тріумфальну арку в Білий дім.

А ось якщо не допустить… Я, щоправда, дуже в цьому сумніваюся. Така конфронтація сильно розколе країну. А у світі дуже мало людей, готових узяти на себе таку відповідальність. Але, тим не менш. Якщо не допустить — тут можливі варіанти, основних із яких два.

Проблема полягає в тому, що Трамп, по суті, є зараз безальтернативним кандидатом для глибинного американського народу. Тих самих носіїв кукурудзяних скреп, яких ми бачимо у фільмах жахів Кінга про безкраї поля Оклахоми. Це їхнє божество. Їхній месія. Їхнє уособлення правди і справедливості на землі. У зачіпанні глибинних струн простого народу йому немає рівних, так само, як і путіну.

Рейтинг Трампа в партії зараз 60%. Далі йдуть Ніккі Гейлі, Рон Десантіс і Вівек Рамасвамі. І ось у чому проблема. Ніккі Гейлі — жінка. Темношкіра. Уроджена Німрата Рандхава. Її батьки, доктор Аджит Сінгх Рандхава і Радж Каур Рандхава іммігрували з Пенджабу.
Рамасвамі — взагалі індус, тут навіть говорити нема про що.

Залишається Десантіс. Здавалося б, ось, просто ідеальний кандидат для реднеків і кью-анонів. І проти абортів, і проти трансгендерів, і проти мігрантів, і за зброю. Але, по-перше, кампанія Десантіса якось сама собою здулася, от прямо на рівному місці. Я, чесно кажучи, навіть і не можу зрозуміти, чому. Ляпнув там кілька разів щось — але хто не ляпав. У підсумку він, стрімко злетівши, так само стрімко втрачає популярність. А, по-друге — все одно не чистокровний. Ну, все одно напівкровка. Все одно італієць.

Таким чином, єдиним кандидатом, який стовідсотково відповідає всім скрепним критеріям біблійного пояса серединної Америки, є Дональд Трамп. І якщо суд усуває його від виборів — праймеріз проводять не виборці. Праймеріз проводить партія.

І якщо партія обрала б на праймеріз Десантіса, то конфлікт між виборцем і партією можна було б згладити. Але партія, найімовірніше, вибере Ніккі Гейлі. І ось тут — затик. Темношкіра жінка за права ЛГБТ — абсолютно точно не кандидат глибинного народу в джинсовому комбінезоні.

Таким чином, виборець розуміє одне — мене позбавили мого кандидата. У мене вкрали мого кандидата. А отже — у мене відібрали право голосу. Образили мене особисто. Відібрали особисто мою свободу. А таке у Штатах не забувається.

І ось тут залишаються тільки два варіанти. Або — побурлить, побурлить — і затихне. На що я дуже сильно сподіваюся. Але у що я вірю менше, ніж сподіваюся. Тому що скриньку Пандори, на жаль, відкрито вже по всій планеті. Бісів випущено. Механізми прийшли в рух. І тут уже, насправді не важливо, які саме механізми. У цій фразі ключовим словом є «рух». А рух цей відчувають усі. І тоді все питання полягатиме в тому, коли це роздратування і протиріччя виплеснеться.

Або відразу — що навряд чи. Або згодом — через рік, два, три, п’ять — з якогось абсолютно лівого побутового приводу. І тоді нам усім не минути лиха. Тому що до розхитування державних інститутів Трамп уже доклав руку — і доклав неслабо так. До обвалення довіри до інституту виборів — ось просто основи демократії США, її фундаменту — він доклав руку безпосередньо всією цією істерією і конспірологією з «демократи вкрали у нас вибори». І це глибинним народом анітрохи не забулося. Вони так і живуть із відчуттям образи, що — так, вкрали. Один раз уже вкрали. А ось — і вдруге. Значить, це система. Значить, доведено. Донні має рацію.

До десакралізації влади він руку доклав також безпосередньо. Капітолій тепер — не місце сили, не символ нації, а якийсь прохідний двір, який захоплюють то к’ю-анони (ну, це інше, це воїни добра за правду і справедливість, ви ж розумієте), то прихильники Палестини в чорних хіджабах. Коротше, вже не Конгрес, а дитячий садок якийсь.

Довіру до інститутів внутрішнього адміністрування підірвано розповідями і книгами тих, хто працював безпосередньо з Трампом.
Довіру до зовнішніх інститутів — НАТО, Євросоюзу, ООН, ВООЗ та інших — підірвано Трампом безпосередньо.

А ще курс на ізоляцію і «Америка понад усе».

У підсумку ми маємо ідеальний шторм. Іскру в ідеальній настояній паливно-повітряній суміші. А ще Південний Пасифік. Китай і Тайвань. Північна Корея і Південна Корея. Контроль над тією частиною Тихого океану, який для США є справді стратегічним. На відміну від України, яка для США — десь там за три океани і п’ятнадцять країн. Але ж — Америка понад усе.

Старий світопорядок закінчився. США зараз перебувають справді в точці історичної розвилки. Яка на десятиліття визначить не тільки її зовнішню політику, а й новий світопорядок усієї планети. І як воно все піде — не знає ніхто. Тож тримаємо, тримаємо кулачки. Якщо ми пропетляємо по цій ниточці над прірвою в житі — це ось буде прям неймовірне везіння. Історики, які потім вивчатимуть цей період, не зможуть зрозуміти, як планеті вдалося не полетіти у прірву. Якщо вдасться, звісно.

Джерело