Стаття і обкладинка Time — це про причинно-наслідкові зв’язки
Якщо дуже довго ігнорувати побажання партнерів, від яких ти залежиш, наприклад, у царині боротьби з корупцією, то потім якось дивно на них ображатися, коли вони не вистрибують із штанців, щоб тобі допомогти
Виявляється, обкладинки журналу Time бувають різні. І якщо одні нагадують бурю аплодисментів, у яких приємно купатися, то інші — холодний душ, який має протверезіти.
Несправедливо? Перекручування дивним журналістом? Нерозуміння? До кожної дивної деталі в цій статті можна ставитись саме так. Але не до всього разом. Все разом, у поєднанні з обкладинкою, це вже щось більше. І це такий сигнал, який не можна ігнорувати.
Стаття і обкладинка Time — це і про причинно-наслідкові зв’язки.
Якщо дуже довго ігнорувати побажання партнерів, від яких ти залежиш, наприклад, у царині боротьби з корупцією, то потім якось дивно на них ображатися, коли вони не вистрибують із штанців, щоб тобі допомогти. Якщо партнери постійно повторюють про корупцію і бачать, що їх не чують, вони втомлюються. І втомлюються набагато швидше, ніж могли б.
Це ж логічно.
І так, від нас чекають перемог. І не всі перемоги від нас залежать. Перемоги на фронті залежать як від західної допомоги, так і від дій ворога. Який не є слабким. І гарантувати перемоги там неможливо. І може здаватись несправедливим, що Захід чекає від нас перемог і не робить для цього все, що потрібно.
Але перемоги на теренах боротьби з корупцією цілком і повністю в наших руках. Жоден путін тут не завадить. Для цього не потрібні F16. Вистачило б політичної волі.
І якось дивно ображатися, коли запити союзників у цій царині ігнорувалися, що змінило їх ставлення. І як можна тепер ображатися на зміну такого ставлення? Хіба мало було моментів, коли здавалось, що в Києві приймаються рішення, які виглядають як плювок у наших партнерів? Війна все спише? Як виявляється, ні. І пора це прийняти. І діяти відповідно.
І тоді перемоги у боротьбі з корупцією можуть призвести до перемог на полі бою. Бо усвідомлюючи, що їх чують, люди у Білому Домі будуть більш схильні приймати рішення і переходити червоні лінії путіна. Це також про причинно-наслідкові зв’язки.
Чи може це не спрацювати? Чи можемо ми впливати на Трампа? Та точно ні. Чи можуть побоювання у Білому Домі переважити навіть у такому випадку? Звісно, так. Але тоді ми будемо впевнені, що зробили все від нас залежне. А зараз, на жаль, цього сказати не можна.
Певний момент часу можна було продавати емоцію. Але емоція ніколи не діє довго. І навіть дуже успішна тактика з часом перестає працювати.
І стаття в Time кричить про те, що вже перестала.
Чи є це катастрофа? Ні. Навіть сама стаття може допомогти. Як в Києві (а для нас там, у цій статті, нема ж нічого нового), щоб усвідомити помилки. Так і в Вашингтоні, де знов може подіяти емоція, може останнього разу. Коли американське суспільство знов відчує, що загроза справжня. Згадає про біль українського народу, уособленням якого для багатьох американців досі є образ президента Зеленського. І відчує самотність України і її лідерів. Емпатія в західному світі — все ще вагомий чинник. Особливо до популярного лідера.
Але воно може спрацювати тільки разом. Розраховувати, що ще багато разів вдасться продавати емоцію вже досить.
Нам потрібна допомога партнерів. А значить цей холодний душ має бути корисним. Які ще повідомлення має передати Вашингтон, щоб його почули?
