Маркевич повертає Львову суто «карпатівський» футбол

Вчорашня п’ятниця була знаковою для міста Лева. На головному його стадіоні «головну» його команду виводив на поле головний його футбольний фахівець — культовий Мирон Маркевич. Сталося це через 19 років, протягом яких «Богданович» був фактично витіснений з рідного міста і приносив спортивну славу містам іншим.

Поза Львовом легендарний Маркевич досягнув багато чого. Його команди, збираючи аншлаги у Харкові і Дніпрі, здобували срібні і бронзові медалі вітчизняного чемпіонату, творили виїзні сенсації у Донецьку, Одесі, Києві, на міжнародних аренах, де перемагали європейських грандів. Повечеряти разом з Маркевичем за одним столом в УЄФА вважали за честь метри світового футболу. Ніколи не забуду, яке свято подарував уродженець Винників усім нашим уболівальникам, коли у травні 2015-го на варшавському стадіоні разом зі своїми хлопцями ледь не поклав на лопатки знамениту «Севілью» у фіналі Ліги Європи. Трішки забракло фарту. І любові до свого клубу з боку його бородатого, грошовито-хамовитого власника…

Певно, що Маркевич мав запрошення у престижні і грошовиті західні клуби. Але він не квапився відповідати на заманливі пропозиції. Величезним своїм досвідом найперше хотів прислужитися рідному футболу — у рідному місті. Здавалося, після того, як на берегах Полтви його принижував «Петрович», як його і зіркове «Дніпро» кинув «Бєня', як у столиці його обманули обіцянками довірити кермо національної збірної, він назавжди заречеться мати справу з нашими функціонерами від спорту. І ще вряди-годи стане футбольним відлюдником…

Цього, дякувати Богу, не сталося. Маркевич і далі жив Грою Мільйонів. Одягав бутси і ганяв м’яча з ветеранами. Не пропускав футбольних телетрансляцій. Ходив на стадіони і вдивлявся у молодих гравців, прагнучи розпізнати у них майбутніх «неабищо». На прохання журналістів давав короткі, ємкі і завжди об’єктивні оцінки подіям, людям. Жив Великим Футболом.

А минулої п’ятниці з головою знову занурився в його вир. Титулований маестро не повстидався очолити команду другого дивізіону. Бо це — дорогі йому «Карпати». Бо дуже прагне вивести їх у дивізіон перший, елітний. Щоб вже невдовзі, як і колись, вони збирали повні трибуни, які мліли б від щастя…

У прем’єрному матчі новоспечена команда Маркевича мінімально перемогла задиристий 'Хуст". Не все «зелено-білим» вдавалося того дня, рахунок матчу був «слизьким». Але львівський глядач побачив у діях улюбленої команди проблиски того, за чим так давно скучив: «карпатівський» характер, гонор.

На поле «України» вийшов монолітний, «зубастий» колектив, який сповідував атаку, а не нудне перепасовування м’яча поперек поля. Демонстрував організованість, а не безлад. Футболісти у зелено-білих футболках не ховали ноги від стиків, не уникали боротьби, не тягнули час, не симулювали. Таку «партитуру» написав їм їхній Маестро. Гравцям залишалося лише зіграти по її нотах. Вийшло непогано.

Віриться: наступних разів цей оркестр під керівництвом свого топ-диригента зіграє краще. Станеться це за багатьох умов. Одна з них: не доведи, Господи, із центральної ложі під час гри хтось осмілиться через своїх охоронців передати на тренерську лаву записочку. Або зробить телефонний дзвінок головному тренеру. А в тих записочках-розмовах — вказівки, якого гравця ввести у гру, а кого з поля треба забрати. З Маркевичем ці бздури не пройдуть. Не на того напали. За 19 років відсутності «Богдановича» на тренерському містку «Карпат» це мали б зрозуміти. Здається, так воно є.

Напередодні прем’єрного матчу Маркевич зізнався пресі: нарешті у «Карпатах» є толковий президент, який хоче щось зробити для Львова. Приємно чути. Футбольний Львів чекає приємного продовження… Насамкінець — цікава статистика від головного футбольного архіваріуса України Юрія Назаркевича. Мирон Маркевич приходив у команду «Карпати» у 1992-му, 1996-му, 2001-му, 2003-му роках. Нинішній його «карпатівський» прихід — п’ятий у тренерській кар’єрі.