Забута книга про Німеччину

Перша книга написана міністром фінансів в уряді президента США Ф. Д. Рузвельта — Генрі Моргентау, а друга — французьким бізнесменом, дипломатом та політичним діячем — першим головою «Європейського об’єднання вугілля та сталі» Жаном Монне. Ці книжки стосуються двох, іноді конкуруючих ідей, щодо встановлення міцного миру на європейському континенті.

І Генрі Моргентау, і Жан Монне були однодумцями у тому сенсі, що вважали: людство має достатньо ресурсів та цивілізованих політиків, щоби забезпечувати потреби суспільства без війн. І тим їхні погляди кардинально відрізняються від мілітаристських сил, що домінували у Німеччині у першій половині минулого століття і наразі домінують у росії. Для мілітаристської Німеччини — війна була нормою, а мир — лише прикрою перервою між війнами. А для росії, війна була і, на жаль, залишається «продовженням політики іншими засобами».

Тим не менше, погляди Моргентау та Монне суттєво відрізнялися тим, у який спосіб забезпечити тривалий мир у Європі. Моргентау покладав надії на обмеження, які не дадуть Німеччині переозброїтися і розпочати нову війну. Він спирався на досконале знання і глибоке розуміння того факту, що німецька економіка розвивалася за рахунок пригнічення інших економік, і тому з точки зору потенційного сукупного випуску продукції цілої світової економіки була явищем негативним.

Монне покладав надії на усунення головної економічної проблеми, яка була причиною трьох франко-німецьких воєн, починаючи з 1870 року.
І тільки успішна реалізація обох цих надій змогла забезпечити тривалий мир у Європі. Книга Генрі Моргентау «Німеччина є нашою проблемою» вийшла восени 1945 року. Кордони сучасної Європи у великій мірі утворилися під впливом ідей Генрі Моргентау. Для цього достатньо порівняти його пропозиції та ознайомитися з підсумковими документами Потсдамської конференції літа 1945 року, яка встановила нові кордони держав у Європі. Особливо це стосується кордонів Польщі, Німеччини та Франції. Після того, як Саар у 1957 році увійшов до складу Німеччини, ці кордони ніхто не оскаржує і досі.

Остання заява путіна, що це сталін опікувався кордонами Польщі, є черговою кремлівською маячнею. Ніхто, крім Моргентау, не пояснював чому Силезія та половина Східної Пруссії мають відійти Польщі. Скоріше, правильно сказати, що сталін дістав частину Східної Пруссії в обмін на згоду приєднання до Польщі Силезії та іншої частини Східної Пруссії. І через це Європа має зараз біль голови, бо росія розмістила там ракети з ядерною зброєю.

Книга Жана Монне «Мемуари» вийшла у 1978 році, коли вже увесь світ сприймав Європейський Союз як щось таке, що існує одвіку. Ідея створення «Європейської спільноти вугілля та сталі» належала Монне, і він же був першим адміністратором цього об’єднання, яке було практичною спробою довести, що створення спільного ринку європейських держав є можливим. У тривале існування об’єднання, якому європейські країни мали поступитися частиною свого суверенітету, у 1950 році мало хто вірив. Але, не зважаючи на усі перешкоди, цей проєкт виявився успішним.

Сталеплавильна промисловість Німеччини дозволяла їй дуже швидко налагоджувати виробництво гармат і тим створювати перевагу в озброєннях у порівнянні з Францією. Відставання французької металургії відбувалося через брак коксівного вугілля, яке видобувалося у західній частині Німеччини. Оскільки майже все видобуте коксівне вугілля поглиналося німецькими металургійними заводами, французьким заводам майже нічого не залишалося.

Монне пише: «Основою переваги, яку французькі підприємці традиційно визнавали за Німеччиною, була спроможність виготовляти сталь за таких низьких витрат, з якими французи не могли конкурувати. З цього вони робили висновки, що і решта французької промисловості не може бути конкурентноспроможною щодо німецької». Ідея Монне полягала у тому, щоби позбавити французьких підприємців цього відчуття меншовартості, з якого народжувалося вороже ставлення до німецької промисловості. Для цього він сконцентрував усі свої зусилля на вирішенні головної економічної причини війн з Німеччиною: забезпечення рівного доступу до ресурсів вугілля та залізної руди, які знаходилися здебільшого у Саарській області та у районі міст Дюссельдорфа та Дортмунда. Так з’явилася ідея створення «Європейської спільноти вугілля та сталі».
Завдяки зусиллям Жана Монне і багатьох талановитих людей, що підтримали його ідею як у Франції, так і Німеччині, утворився найбільший у світі ринок, який зветься Європейський Союз. Ще слід зазначити, що без щедрої фінансової допомоги США, втілення плану Монне у життя навряд чи було б можливим. Так само, як це би було неможливим без безумовної підтримки канцлера Конрада Аденауера. І якщо політики є певною мірою віддзеркаленням думок, що мають підтримку у суспільстві, то можна сказати: вперше за майже століття і у французькому, і у німецькому суспільстві, з’явився попит на об’єднання зусиль заради миру.

Генрі Моргентау вказує, що німецький мілітаризм не був суто прусським явищем. У 1870 році німці напали на Францію, ще не об’єднавшись в одну державу. І далі продовжує:

«З тих пір прусський мілітаризм став німецьким мілітаризмом. Достатньо переглянути список верхівки нацистської партії, щоби побачити наскільки поширилася прусська зараза. Гітлер був австрійцем; Гіммлер та Геринг — баварці; Альфред Розенберг — прибалтієць; Ялмар Шахт зі Шлезвіга; Отто Мейснер — німецький ельзасець; фон Нейрат — з Вюртемберга. … Інтенсивна пропаганда раси панів велася при Бісмарку, при кайзері Вільгельмі, при Веймарській республіці і з фанатичною інтенсивністю при Гітлері».

З цього Моргентау робить висновок, що розділення Німеччини на багато держав нічого не дасть, бо для цього доведеться тримати війська союзників на території німецьких держав необмежений час.

Тому Моргентау не бачив іншого виходу врятувати людство від відродження німецького мілітаризму інакше, ніж позбавити Німеччину важкої промисловості, яка виготовляє гармати та снаряди до них. А також кораблі, літаки, вибухівку та інші атрибути війни.

Можна з упевненістю зробити висновок, що Альфред Кох не читав книги Моргентау. Бо просто неможливо собі уявити, щоби, прочитавши хоча би перші дві глави, він би ще раз написав таку свою статтю. Як і повідомлення про те, що нібито генерал Ейзенхауер, військовий губернатор американської окупаційної зони Німеччини і майбутній президент США, засуджував план Моргентау. Вікіпедія вказує, що командувач Ейзенхауер дозволив розповсюдження серед американських солдатів у Німеччині 1000 безплатних примірників книги Моргентау. І президент Рузвельт, за день до своєї смерті, дозволив міністру фінансів Моргентау друк цієї книги.

У 1945 році ніякого плану Маршалла ще не було. Він з’явився у 1947 році. Тому у той час генерал Ейзенхауер при всьому бажанні не мав змоги підтримувати якийсь інший план. Тим більше, розповідати нісенітниці Геббельса, що план Моргентау допоміг нацистам зміцнити військовий опір союзницьким військам. Інша річ, що, коли вже були створені НАТО у 1949 році і Європейська організація вугілля та сталі у 1950 році, Ейзенхауеру стало невигідним асоціювати себе з планом Моргентау.

Але щоби наш союзник Альфред Кох міг дістати сатисфакцію, вказавши і на мою помилку, я буду стверджувати, що президент путін на початку 2000-х виголосив: «Дайте мені у руки контроль над засобами масової інформації і я перетворю будь-який народ у стадо свиней !» Втім, навіть коли пан Кох упевнено доведе, що цю «теорему» вигадав не путін, він погодиться, що путіну вдалося блискуче втілити її на прикладі російського народу.

Багато думок, висловлених у книзі, стосуються сучасної росії, а не тільки повоєнної Німеччини. Моргентау зауважує, що усе майно — державне та приватне — вважалося інструментом впливу у зовнішній експансії нацистської Німеччини: «При нацистах німецькі ділові активи за кордоном ніколи не вважалися приватною власністю їхніх власників, а вважалися зброєю економічної агресії, політичного втручання або військових приготувань німецької держави. Держава вирішувала, який бізнес його громадяни можуть вести за кордоном. І держава казала підприємцю, що з цим робити. Одна частина підприємців буде працювати з великими втратами (що покриваються за рахунок внутрішніх субсидій), щоби поставити економіку іноземної держави під вплив Німеччини. Інша частина отримає наказ використовувати свої кошти для пропаганди, шпигунства, саботажу, підкупу або будь-якої іншої форми політичного проникнення. Ще інша частина буде осередком для накопичення матеріалів, необхідних для запланованої війни: нафти, каучуку, нікелю, вольфраму і т.д.»

Точнісінько, як у путінській росії. Тому-то і були запроваджені санкції проти усіх російських олігархів, що беруть участь у міжнародній торгівлі та інших формах міжнародного економічного співробітництва.

Українські олігархи мало чим відрізняються від російських у своєму світогляді або звичках. Але вони не становлять загрози світовому правопорядку. Їхні дії не обмежують максимальний світовий випуск продукції, як це робила нацистська економіка та чинить економіка сучасної росії, оскільки українські олігархи не є коліщатками руйнівного механізму, у який перетворилася російська держава. Тому їх і не спіткала санкційна доля їхніх російських колег.

Моргентау вказує, що роззброєння Німеччини, це не мета, а лише засіб запобіганню нової війни:

" Дійсне роззброєння Німеччини шляхом заборони засобів для переозброєння відкине одну з перешкод на шляху міжнародного співробітництва. Маленькі сусіди Німеччини заспокояться (Чехія, Австрія, Бельгія). Її більші сусіди (Франція) не будуть у конфлікті з більш віддаленими своїми союзниками (Англією) щодо того, чи став Рейх знову загрозою для них. В Росії не буде підстав побоюватися, що західні країни направляють Німеччину проти неї. А Англію разом із Францією не будуть мучити примари Ллойд-Джорджа (прем'єра Англії) щодо технічної майстерності німців, що скеровують проти них російські ресурси."

Ось як цікаво, шановний Альфреде. Це Моргентау писав ще у 1945 році. А ми всі були свідками протягом останніх десятиліть, як російські ресурси допомагали Німеччині затягувати зашморг на шиї Європи. Тому Німеччина категорично відмовлялася закуповувати американський скраплений газ і не будувала для нього термінали на Балтійському морі. Мілітаристські сили Німеччини використовували російські ресурси (газ у першу чергу) для того, щоби запалити нову війну у Європі. Тільки цього разу не власними силами Німеччини, а на аутсорсингу, бо в неї наразі немає військово-морського флоту або потужної армії. Війна планувалася силами самої росії, яка на радість прихованим мілітаристам Німеччини перетворилася у монстра, який втілював ту саму модель німецького мілітаризму, яку описував Моргентау.

Наразі проросійські сили Німеччини, які лобіювали зняття санкцій з росії після загарбання Криму, швидко перевзулися у повітрі. Інші тимчасово лягли на дно. Але якби, боже борони, російські збройні сили здобули б кілька перемог на полі бою, ми би одразу побачили, як міцнішає їхній голос з старими піснями про те, що росії слід віддати частину загарбаної української землі.

У 1922 році, кілька років з закінчення Першої світової війни, американські солдати поверталися з Рейнської області Німеччини до Америки. Натовпи німців, тужливих та заплаканих, оточували поїзди. Це заважало зрозуміти, що від’їжджали солдати окупаційної армії, а натовп складався з мешканців окупованої території. Далі Моргентау зауважує: «Десятьма роками пізніше ті ж тужливі німці, що плакали, діловито та відкрито готувалися до нової війни, переконані, що американці — придуркуваті дегенерати — ніколи не здатні вчасно схаменутися, щоби гідно зустріти реальну небезпеку».

Нічого не нагадує, Альфреде? А якщо замінити слово «німці» на «росіяни», а слово американці на «піндоси» і роки 1922−1932 на 1998−2008?
От тільки чомусь знову знайшлися у США люди, які, як і Моргентау, добре володіли інформацією і вчасно робили висновки.

Очевидно, це зауваження міністра фінансів було продиктовано емоціями, а не розумом, на відміну від перших п’яти розділів книги. Але слід нагадати, що свою книжку Моргентау адресував також і американським солдатам, які у 1945 році стояли у Німеччині. І він хотів їм дещо пояснити на зрозумілій їм мові, а не мовою економіки та фінансів. Щоби дівчата, які зустрічали їх пивом та квітами, не затьмарили їхню свідомість.
Так і горбачовська перестройка і єльцинська демократія були тільки театральною виставою, щоби виграти час. Реальне обличчя росії — це путін. І знадобляться свої російські Жани Монне, які схочуть знайти вихід з цього безвихідного становища. І знадобиться час, щоби виросло нове покоління росіян.

Комбінація двох планів: плану Моргентау та плану Монне (а також і створення НАТО) призвели до чудових змін у німецькому суспільстві. Народилося нове покоління, яке вже не вважає, що мир — це коротка перерва між війнами. Але і «стара гвардія», яку описував Моргентау, має своїх щирих послідовників. І ми це бачили при канцлері соціал-демократів Шрьодері і при канцлері від християнських демократів Меркель.
Завдання тих, кого Альфред Кох називає «нашими», тобто тих, хто не сприймає війну, як норму, це збільшувати кількість наших прихильників.
Ворог буде розбитий, Альфреде, чи не так? От тільки важливо, щоб перемога була за нами, а не за ними.

А для цього слід читати оригінали, а не жахливі нісенітниці, які хтось запустив у медійний простір, а решта їх повторює.

Я гарантую, Альфреде, що Ви вже після першої глави цієї книги зрозумієте: її слід уважно прочитати до кінця. Pdf файл «The Germany is our problem» Ви легко зможете нагуглити і звантажити в інтернеті. І після першої глави відкоркуйте ще фляшку Monnet V.S.O.P, тому, що нащадки Жана Монне продовжують родинний бізнес з виготовлення високоякісних коньяків. Подвійне задоволення гарантую.