Ми маємо навчитися використовувати Туреччину
Коли це для нас вигідно, і впливати, коли це підсилює рф
Всі вже розібрали «по кісточках» результати саміту НАТО у Вільнюсі. Звісно, стосовно нас — України. Є ще одна тема, яка матиме визначальний вплив на нас — розблокування приєднання Швеції. Само собою через посилення північного флангу НАТО. Але ще більше через гру президента Туреччини Ердогана. Очевидно, що йдеться не просто про розблокування поставок американцями F-16 для Туреччини. У майбутньому наявність цих літаків в нас і Туреччини із здатністю їх модернізації зроблять контроль НАТО над Чорним морем значно більш ефективним. Але Ердоган не випадково почав говорити про поновлення переговорів з Євросоюзом про вступ — як своєрідну компенсацію за згоду на членство Швеції в НАТО…
ЄС не може собі уявити приєднання Туреччини — великої мусульманської країни. Щонайменше сьогодні. Ердоган це добре знає і хоче отримати особливе, у буквальному сенсі «привілейоване», ставлення з боку ЄС і стати унікальною країною, що є «своєю» і для Заходу, і для неЗаходу.
Так само, як він наразі намагається стати унікальним посередником між Заходом та путінським режимом. Ми маємо не просто звикнути до Туреччини, яка і прагматично, і стратегічно не буде однозначно вибирати між рф та Заходом або, наприклад, Китаєм та Заходом. Ми маємо навчитися це використовувати, коли воно для нас вигідно, і впливати, коли це підсилює рф. І навіть більше — тиск Туреччини на ЄС викличе нову хвилю дискусій, чим є і чим не є Європа. І цю дискусію ми обов’язково маємо використати для прискорення нашого вступу в ЄС. Бути одночасно авангардом і фронтиром Європи складно і небезпечно, але Європа в цьому зацікавлена. Цей шанс не можна змарнувати.
