Читати примітивний хейт зараз мені не дивно
Дивно, що хейтери не відають, що творять і пишуть
Коли почалося повномасштабне вторгнення депутати Європейської Солідарності залишилися у Києві. Там же я бачив і багатьох колег з інших фракцій: разом стояли у черзі за зброєю, зустрічалися на блокпостах. Більшість з нас були з підрозділами тероборони, які формувалися на наших очах. І зараз згадую, як директорка одного з національних музеїв привезла нам два власних пікапи. Рашисти тоді стояли під Києвом і вбивали людей у Бучі і Ірпені. Памʼятаю, як дзвонив в Музей Другої Світової і домовлявся про музейні танки, які мали стояти на вʼїздах у Київ для відлякування орків. Тоді ж побачив у теробороні і Юрія Луценка. Він прийшов і готовий був воювати. І воював. Після поразки рашистів під Києвом нам, депутатам, щоб підписати контракт і продовжити служити у ЗСУ за законом потрібно складати повноваження. А Юра не депутат. Був у нього, щоправда, рак, але Юра з ним боровся і воював, як з рашистами. І перемагав. Так, з онкологією і поїхав на фронт, бо ніяких медоглядів тоді не було. Юра не міг не поїхати. Він у минулому практичний політик з купою гріхів, як кожен з нас. Але головне — Луценко патріот, громадянин і інтелектуал. Коли Юра був у вʼязниці засновник УКУ Митрополит Борис Гудзяк писав йому у листі:
«Ви вибрали непростий шлях. Про це писатиме історія. Вам доводиться інтенсивно переживати основні речі. Тюрма, парадоксально, відкриває орлину перспективу на життя. Лукавив би, якби сказав, що прагну бути на Вашому місці. Але не просто цікаво, а й життєдайно мені, і думаю багатьом, які шанують Ваше терпіння і Вашу жертву, довідатися, що Ви з цієї перспективи бачите.»
Юра бачив Україну. І тому не піти на фронт не міг.
Через онкологію Луценко демобілізувався. Цю частину свого життя після повномасштабного вторгнення живе він сміливо і віддано, бо знає життю ціну.
Читати примітивний хейт зараз мені не дивно. Дивно, що хейтери не відають, що творять і пишуть.
