путінська росія та реванш ґвалтівників

Якщо продовжити відому метафору Фрейда, людська психіка схожа на наїзника (сфера свідомого), який намагається за допомогою сідла і шпор (над-я — засвоєних моральних установок і заборон) приборкати необ’їждженого коня (підсвідомість).

У традиційному суспільстві спроби людей приборкати звіра в собі, тобто придушити підсвідоме прагнення насильства, агресії і домінування, були далекі від успіху (передусім це стосується, звісно, чоловіків). Навіть у країнах європейської культури ситуація змінилася лише за останні десятиліття. Насильство, як фізичне, так і моральне, у будь-якій формі тут засуджується та виключене з більшої частини легальних соціальних практик. Подобається нам це чи ні, на зміну «дикій» людині, тобто неприборканій тварині, приходить людина «одомашнена» гуманістичною культурою — політкоректна і толерантна.

Багатьом, особливо в американській та європейській глибинці, це, звісно, не подобається. Саме вони голосують за Трампа, АфД, Ле Пен тощо. У США та Франції таких більше, у північній Європі менше. Проте, у будь-якому разі, вони вже не визначають морального клімату своїх країн.

Але є держави, де звір-ґвалтівник не тільки не приборканий у людині, а всіляко соціально заохочується. Перша серед них — путінська росія. Тут насильство, придушення та приниження «іншого» — головний соціальний ліфт та стрижень вертикалі влади.

Недарма правлячу верхівку в ній називають «силовиками», хоча ще правильніше було б — «насильниками».

Екзистенціальний конфлікт путінського режиму із Заходом та пов’язана з ним російська агресія проти України — це спроба дикунів-ґвалтівників взяти реванш у сучасної гуманістичної цивілізації, нав’язати їй свої людоїдські правила та норми. Гвалтівники, які намагаються повернути історію назад, приречені.

Джерело