Що не так з Шольцом?
Як пояснюють мені кілька людей, які живуть в Німеччині довго і знають нутряк — там в центрі страх. Страх щось зробити
Ось пряма цитата громадянина, який довго там живе:
«Шольц і його партія не є безсердечними та жадібними мерзотниками, що шукають собі вигоду. Навпаки — вони, на відміну від українських політиків, мають ідеологічні переконання. Вони свято переконані, що їхня місія полягає в тому, щоб Німеччина не забила хет-трик, розпочавши Третю світову війну. Адже дві попередні світові війни були офіційно розв’язані Берліном. Вони свято вірять, що шлях збереження Німеччини та життя мільйонів німців через неучасть у Третій світовій пролягає через невтручання у війну з росією та Китаєм. Заради цього вони готові винести будь-який сором, засудження та ненависть всього світу. Ба більше: вони навіть відчувають себе святими, що йдуть через муки заради інших».
Додайте глибокий німецький антиамериканізм. Це ж було вже, як казав Кучма! У 1970−80 роках німці прагнули дружити з СРСР через газові труби. У 1983 році Гельмут Коль змушений був добиратися на роботу на вертольоті, бо німці в Боні робили мітинги проти американських «першингів».
Плюсонуть інфантилізм і Стокгольмський синдром східної Німеччини. І інфантилізм молодшого покоління, якому би пожерти і поспати. І поїхати в Грецію у відпустку.
У 1982 Євробачення виклала німецька співачка Ніколь з піснею Ein bißchen Frieden, ein bißchen Sonne… Пісенька про мир у всьому світі і спокій, аби не чіпали. Аби не було ядерної війни.
Десь так сьогодні з гітаркою Шольц хоче перєбдєть «війну десятиліття».
