Якби решта України думала і голосувала як Галичина…
Ми сьогодні були би в ЄС і в НАТО
Якби решта України думала і голосувала так, як Галичина, то так само як центральноєвропейські і прибалтійські країни ми сьогодні були би в ЄС і в НАТО, і зі спокоєм Сфінкса спостерігали за тим, що відбувається у пострадянському просторі і тим як росія намагається поставити у стійло своїх сусідів.
Про відродження імперії за рахунок України росія могла би хіба що мріяти. Бо навряд чи вона би відважилися воювати з Північноатлантичним альянсом.
Проте у 1994 і 1999 році більша частина України голосувала за зближення з росією, багатовекторність і олігархат Кучми.
У 2002 і 2010 роках дала карт-бланш Януковичу на пограбування країни, покрокове знищення армії та й самої держави. Не дарма ж на саміті ЄС у Вільнюсі, де він відмовився підписувати Асоціацію України з ЄС, Янукович говорив Меркель, що він останній президент України.
На парламентських виборах 2006 року Україна поставила підніжку Ющенку, віддавши більшість у парламенті регіоналам та Тимошенко, через що були втрачені будь-які можливості реформувати країну.
Нарешті у 2019 році Україна проголосувала за «какую разніцу», пошуки Зеленським миру в очах путіна, його заклик «просто перестать стрелять» і призупинення озброєння армії — причому у час війни з росією. І це закінчилося нинішньою великою війною.
Якщо Україна не зробить висновків зі своєї новітньої історії і не зрозуміє, що її сьогодення і майбутнє напряму залежать від того, який бюлетень вона опускає у виборчу урну, усі жертви цієї війни будуть марними. І через десять чи двадцять років ця війна повернеться, щоби калічити і вбивати вже нові покоління українців, не дозволивши їм збудувати міцну і успішну державу.
