Сонця ракетами не загасити

Не радники підвели путіна і не звіти різних спецслужб. Фундаментальною помилкою путіна було те, що він не зрозумів: цього разу він буде воювати не проти українських олігархів, а проти українського народу, якому допомагатиме увесь цивілізований світ.

Якби він воював проти олігархів, які, як вважав, контролювали виконавчу гілку влади, то переміг би або, принаймні, не програв. Для цього існують три причини.

• По-перше, олігархам Захід би не допомагав з такою одностайністю і щирістю.
• По-друге, кремль би завжди домовився з однією частиною олігархату за рахунок інтересів іншої частини.
• По-третє, влада олігархів не здатна вичистити агентів кремля навіть з керівництва критичних для існування Української держави структур, таких, як СБУ, енергетична галузь або продаж зброї за кордон.

Викриті агенти російських спецслужб А. Деркач та О. Кулініч є тому свідченням. Тому-то за перші 14 років існування незалежної України, продали за кордон 3000 танків, які б наразі дуже згодилися для звільнення Мелітополя, Джанкоя, Сімферополя та Керчі. А з українським народом про продаж національних інтересів кремль домовитися не зможе. Тому і змушений буде звільнити усі окуповані території включно з Кримом.

Альтернативою звільненню усіх українських земель може бути тільки розвал самої росії на вісім держав відповідно до меж нинішніх федеральних округів, з подальшим відокремленням за національною ознакою, як на Кавказі, так і на Волзі.

Останні 22 роки влада у кремлі належить пітерській шпані. А очолюють її представники нафтогазового бізнесу, який до останнього часу забезпечував майже половину надходжень до державного бюджету росії за рахунок експорту нафти, газу та нафтопродуктів.
Головним ринком для продажу російських енергоносіїв був і наразі залишається Європейський Союз.

Ось головні постачальники газу до Євросоюзу у першій половині 2022 року:

• росія: 62 мільярди метрів кубічних, 31,4% від всього імпорту;
• Норвегія: 45 мм³, 22,7%;
• США: 40 мм³, 19%;
• Алжир: 21 мм³, 10,7%.

Решта країн, куди входять Катар, Нігерія, Єгипет, Ізраїль тощо, постачають ще близько 30 мм³, що виводить імпорт газу Євросоюзом на 198 мм³ за пів року.

Майже увесь газ, на який скоротилося постачання з росії — 20 мм3 — був заміщений поставками скрапленого газу зі США. Тому видобування газу у США значно збільшилося. Поставки російського газу, нафти та нафтопродуктів до Євросоюзу будуть скорочуватися ще більшими темпами у наступному році. Єдиним винятком з цієї тенденції може бути Туреччина, яка збільшить закупівлю російського газу, якщо отримає таку ж пільгову ціну, як і Угорщина.

Але головною причиною російських невдач на полі бою є не брак коштів від продажу енергоносіїв, а брак союзників.
Коли у 1709 році російські війська перемогли шведського короля, в царя Петра Першого союзниками були король Данії та Норвегії, а також курфюрст Саксонії. Пізніше приєдналися ще королі Англії та Пруссії. З липня 1812 року союзниками росії проти Франції були Англія та Швеція. У жовтні до них приєднався ще й Дід Мороз.

У війні 1941−1945 років союзниками були Ленд-ліз, США та Велика Британія.

А наразі союзниками росії є Іран та Сирія. І тим все сказано. І тому «друга армія світу» не здатна ні на що, крім перемоги над трансформаторами. Таким самим героєм був Дон Кіхот, коли перемагав вітряні млини. Тільки Дон Кіхот не чинив, на відміну від росії, воєнних злочинів. Дід Мороз та Ленд-ліз цього разу теж не на боці росії. А що трапляється, коли ці два добродії не на боці росії, світ спостерігав під час російської агресії проти Фінляндії у 1940 році. Та війна була катастрофічною з точки зору втрат для росії. Але, на жаль, Ленд-ліз не працював тоді для фінів. Тому їхня перемога була моральною, а не фізичною. Цього разу генерал Ленд-ліз на українському боці. І ми неодмінно скористаємося його талантами.

Коли росія вимагає для себе гарантій безпеки, вона смішить публіку. Бо гарантією безпеки росії є її ядерний арсенал. Про це божевільний дмитро медведєв нагадує усьому світові щораз, коли прокидається з похмілля.

А потім, трохи протверезівши, він починає сварити США та НАТО за те, що вони не хочуть надати гарантій безпеки у вигляді визнання ними крадіжки територій, які росія поцупила разом із величезними енергетичними ресурсами у свого сусіда.
Цих клептоманів може вилікувати тільки поразка у цій війні, яка насправді не є для них болючою. Бо вони втрачають не своє, а віддають чуже законному власникові.

Звільнення Криму — це наш єдиний швидкий шлях до НАТО, а відповідно, і до тривалого миру. І тільки тривалий мир надасть змогу українській економіці успішно розвиватися.

Насправді, нам потрібно навіть не НАТО, а військовий союз з Фінляндією. І Фінляндія, і Україна утримують майже 300-тисячні армії, які мають досвід війни з росією. Якби вони були у військовому союзі, то росія не наважилася би напасти на жодну з них, бо мала би війну на два фронти.

Але тільки через вступ до НАТО ми можемо забезпечити такий союз з Фінляндією. Для США союз Фінляндії та України є ще одним запобіжником ядерної війни. Наразі напад росії на одну з балтійських країн з великою вірогідністю привів би до ядерного протистояння росії та США. А військовий союз Фінляндії та України, який буде розповсюджуватися і на захист балтійських країн, дозволив би здолати росію у конвенційній війні, без застосування ядерної зброї. Чи може в когось є сумніви, що 64 літаки F-35, які надходять на озброєння фінських повітряних сил навчили би росію мир любити?

Крім союзу України з Фінляндією, іншим важливим елементом забезпечення миру у Європі було би проголошення російського анклаву на Балтійському морі, який зветься Калінінградською областю, Балтійською Російськомовною Республікою. Ця республіка проголосила би себе без’ядерною державою і за це була би звільнена від усіх санкцій та обмежень, які накладені на росію. Вона могла би стати тим вікном, яке дозволило б росії поступово повернутися на європейський ринок енергоносіїв. Інакше, навіть по закінченні війни з Україною, росія ще не скоро поверне втрачене.

Ця війна навчила нас, що такі радощі життя, як подача електроенергії, води, опалення, Інтернету — це дійсно великі досягнення цивілізації, які ми починаємо цінувати тільки тоді, коли їх втрачаємо.

Але війна також довела, що українська енергогенерація була набагато більшою, ніж потреби економіки.

Наразі працюють лише три атомні електростанції: Південноукраїнська, Хмельницька та Рівненська загальною максимальною потужністю 7,8 Гігават.

Всі теплові та гідроелектростанції наразі не працюють, бо виведені з ладу ворожими обстрілами. При цьому нам кажуть, що бракує максимум 30% потужностей, щоби світло безперебійно подавалося до українських осель, які є не першим, а третім пріоритетом для уряду.

Тоді виходить, якби наші збройні сили звільнили Запорізьку атомну електростанцію з потужністю 6 Гігават, то вона би додала понад 40 відсотків до поточної генерації. Це показує, що всі теплові електростанції, які здебільшого належать панові Ахметову, взагалі виявляються зайвими, щоби забезпечувати основні потреби держави. І це при тому, що гідроелектростанції, які наразі теж не працюють, додадуть ще трохи потужностей, щоби нівелювати пікові навантаження. На це можуть заперечити, що ми не враховуємо потреби промисловості, яка наразі значною мірою не працює. Це слушне зауваження. Але ми можемо на це теж зауважити, що це не проблеми держави.

Це проблеми між Ахметовим, як власником теплових генеруючих потужностей та, наприклад, Коломойським, як великим споживачем електроенергії для феросплавного заводу. Інші великі споживачі електроенергії, включно з металургійними заводами самого Ахметова, теж не конче мають користуватися екологічно чистою та дешевою електрогенерацією державних атомних електростанцій (разом з державними гідроелектростанціями). А чи будуть вони споживати енергію спаленого вугілля теплових електростанцій Ахметова або чисту, але теж субсидовану з бюджету енергію вітряків та сонячних панелей, які теж значною мірою належать Ахметову, це вже питання економічної доцільності державних субсидій на вугілля або «зелену енергетику». Зокрема, у порівнянні з інвестиціями в атомну енергетику малих 77 Мегаватних атомних реакторів.

Наразі зрозуміло, що звільнення Запорізької атомної електростанції достатньо, щоби припинити страждання мільйонів споживачів світла у домогосподарствах. Якщо буде додано шість енергоблоків ЗАЕ до потужностей генерації, то відновлення пошкодженої системи передачі електроенергії не займе багато часу, зважаючи на налаштованість наших союзників допомогти необхідним обладнанням.

Тому усі зусилля ЗСУ мають бути скеровані на повернення під свій контроль міста Мелітополь.

Контроль над цим населеним пунктом примусить окупантів негайно очистити Енергодар і Запорізьку атомну електростанцію, щоби не опинитися в оточенні після встановлення ЗСУ вогневого контролю над трасою Мелітополь-Нова Каховка.

Наші вороги теж це добре розуміють і тому боротьба за Мелітополь буде кульмінацією цієї війни. Контроль над Мелітополем зі стратегічної точки зору вартує контролю над Луганськом, Донецьком, Маріуполем та Бердянськом разом узятих.

Ось чому, як тільки Мелітополь опиниться у зоні досяжності всієї нашої артилерії, слід закликати його мешканців евакуюватися з міста. Вони мають це зробити заради мільйонів своїх співгромадян, що страждають від відсутності електроенергії у найбільш холодну пору року.

Сонця ракетами не загасити, бо воно світить із серця українського народу.