Хто винен у війні росії проти України

У перші місяці після війни говорили, що якщо впливати на російських олігархів, вони зможуть вплинути на кремль і змусити володимира путіна припинити війну. Це були наївні очікування

Затримання в Лондоні з подальшим звільненням під заставу російського олігарха Михайла Фрідмана, якого звинувачують у причетності до відмивання грошей, знову нагадало про могутніх людей, чиї капітали стали фундаментом для становлення нинішнього російського режиму.

У перші місяці після війни говорили, що якщо впливати на російських олігархів, вони зможуть вплинути на кремль і змусити володимира путіна припинити війну. Це були наївні очікування. російські олігархи не просто втратили політичний вплив. Вони самі відмовилися від нього, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

У цьому, власне, було значення путінських «реформ» початку тисячоліття. Коли російський президент говорив про «рівновіддаленість» олігархів, які до його приходу до влади мали великий вплив на політику, мав на увазі відмову від втручання в обмін на великі гроші. Тих, хто не погоджувався, фактично позбавляли більшої частини власності. Володимира Гусинського та Бориса Березовського змусили виїхати. Михайло Ходорковський опинився на довгі роки у в’язниці, а потім теж змушений був залишити росію.

Але тепер, здається, очевидним, що мали рацію Гусинський, Березовський і Ходорковський, а не Фрідман, Абрамович чи Потанін. Відмова від впливу привела до суттєвих репутаційних втрат для кожного російського олігарха. Багато хто опинився під санкціями і практично втратив перспективу стати добропорядним західним бізнесменом.

А випадок Михайла Фрідмана показує, що кожен із олігархів може будь-якої миті стати об’єктом пильної уваги західних правоохоронних органів.

При цьому й відмежуватися від росії так, щоб твоя громадянська позиція стала очевидною, не може жоден із російських «олігархів», який був пов’язаний з владою. Важко сказати, чого більше в цій мовчанці — зв’язку з кремлем чи страху перед кремлем. Але одне очевидно — про політичний вплив і навіть про позицію таких, як Михайло Фрідман, говорити не доводиться.

А політичний вплив, мабуть, найвідомішого з олігархів єльцинських часів — Романа Абрамовича — полягає в кулуарній участі у переговорному процесі, але аж ніяк не у публічному засудженні війни. При цьому спостерігачі щоразу задаються питанням про мотиви, якими керується Абрамович. Чи хоче він дійсно зупинити війну чи своєю участю в переговорах «відсуває» санкції та отримує додатковий час для порятунку своїх капіталів.

При цьому і в кремлі аж ніяк не поспішають прийти на допомогу товстосумам, які опинилися в непростій ситуації на Заході. Навпаки, володимир путін зацікавлений у західному тиску на «олігархів», щоб ті були змушені перевести всі свої заощадження до Росії і зосередитися на розвитку російської економіки та фінансового сектора. При цьому кожен із бізнесменів буде під опікою російських спецслужб і його бізнес можна буде у будь-який момент відібрати, якщо він сподобається друзям путіна.

Про цих друзів — особлива розмова. Крім олігархів 90-х, кожен із яких є важливою фігурою в конфігурації фінансів та промисловості росії, є ще й близькі друзі путіна, які стали мільярдерами саме через особливі особисті стосунки із російським президентом. Про кожного із цих людей відомо не так багато. Друзі путіна не прагнули ставати публічними фігурами і не позиціонуються як частина західного істеблішменту. Ймовірно, відраза путіна до Заходу була добре знана ними завжди.

Про одного з таких друзів — мільярдера Юрія Ковальчука — днями опублікувало велику статтю американське видання Wall Street Journal. Журналісти видання запевняють, що саме Ковальчук був тією самою людиною, яка переконала путіна розпочати масштабне вторгнення до України. І в цьому висновку — явне нерозуміння механізмів російської влади.

Ковальчуку ні в чому не треба було переконувати путіна. путін, як і інші ветерани КДБ-ФСБ, щиро впевнений у «штучному» характері Української держави та народу, і може вважати, що приєднання українських земель до росії — це його історична місія. І радитися про те, як краще цю місію здійснити, путін буде з такими самими вихідцями із системи державної безпеки. Ці люди — не просто колеги, а й однодумці.

Однак Ковальчук чудово знає інше: бути однодумцем путіна — це й означає заробляти мільярди. Жодного іншого шляху до багатства у цієї людини просто немає. Тому підтримувати путіна в його агресивних планах та допомагати в їхньому здійсненні для Ковальчука це насамперед великий бізнес.

Олігархи часів Єльцина могли обійтися без путіна. Але вони віддали російському президентові політичний контроль і втратили залишки впливу на події, обміняли байдужість на мільярди. Олігархи часів путіна не можуть обійтися без свого покровителя, і тому в усьому з ним згодні. Представники обох груп — співучасники кремля у розпалюванні цієї жорстокої війни.

Джерело

Схожі новини