Патологічне бажання росіян знищити українців нікуди не поділося
У хід пішли ракети і цей холодомор
Зовсім маленькою дівчинкою я виростала зі щоденними спогадами про Голодомор від моєї прабабусі. Це була така її травма, що вона не могла про це не згадувати все своє життя.
Вона вижила, бо її п’ятирічна дочка (моя бабуся) в садочку мала кружку супу з 5 квасолинами, сама з’їдала дві, а три ховала в спеціально зашитий мамою карманчик платтячка, і несла їх додому, аби не вмерла мама.
В них більше нікого не було. І забрали все. Зовсім все. В селі на Вінниччині з такими родючими чорноземами, де з палки виростають яблука… Але тоді, в 33-му, з цього села залишилася одна десята його мешканців. Інших вбили голодомором, і навряд чи можна собі уявити страшнішу смерть…
З того часу минуло багато років. Але патологічне бажання росіян знищити українців нікуди не поділося. Воно проявилося і під час другої світової, коли саме українців прирекли на роль «гарматного м’яса». І «квітло буйним цвітом» всі роки після розвалу срср.
Потім комплекс поразки в холодній війні росіяни знову повернули проти українців, щоденно влаштовуючи не п’ятихвилинки, а п’ятигодинки пропагандистської ненависті. Все це неминуче вело в один бік — до агресивної війни і чергового геноциду. В цьому — коріння Бучі, Бородянки, Маріуполя. Там проявилась глибинна сутність російського народу з його одвічним бажанням вбивати. Вбивати нескорених і вільнолюбних українців.
На щастя, 30 років Незалежності дозволили таки нам стати достатньо сильними, аби вони не змогли просто прийти сюди і знову нищити нас голодом чи у своїх тюрмах.
І тоді в хід пішли ракети і цей холодомор… Дистанційно. Підло. Проти мирних людей і дітей, знищуючи всю цивільну інфраструктуру.
Доводячи насправді одне єдине: вони просто хочуть знищити українців. Як це було і майже сто років тому…
Але холод — не голод. І його ми переживемо. Зараз все інакше. Світ на нашому боці. Ми маємо свій найбільший здобуток — армію, наше ЗСУ. І тому маємо шанс нарешті розірвати коло трагічної історії геноциду і стати настільки сильними, аби комусь надалі неповадно було.
Власне, в нас просто немає іншого вибору…
