Люблю ловить самозванців, які видають себе за офіг*нних радників

Як політичний і медійний консультант — я вивчаю світові практики. І розумію, що без знань ментальних і історичних особливостей — ти кізяк на паличці, а не успішний радник. В Україні дуже легко ловити самозванців на термін «хутір». Вони абсолютно не знають його справжнього значення і тягнуть сюди викривлену російську лайку «ах ви ж хуторянє сучіє».

Минулого року на такому невігластві попався Подоляк. Нині — Арестович.

Отже, що таке «хутір» в історичному розумінні?

Хутір — дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. Поширились в Україні з шістнадцятого століття у процесі освоєння нових земель. Виникли у Придніпров‘ї, Побужжі, на Запоріжжі — власниками були шляхта, козацька старшина, козаки, міщани. У часи Гетьманщини стали поширеними і модними хутори одного господаря — це були представники козацької старшини, далі українське дворянство. Ці хутори були домашні і на повному самозабезпеченні. Часто просто називались іменами хазяїв.

Мій шмат Сумщини — Роменщина, Недригайлівщина були колись потужними козацькими сотнями Гетьманщини. Саме тому жити на хуторі тут було звично — а з огляду, що поруч був торгові шляхи та ярмарки, то можна було заробляти прекрасні гроші.

Радянська влада розуміла, що система сильних хутірських господарств — це проблема для червоних бомжів і самозванців, як вище описані два персонажі. Тому за НЕПу радянщина типу толерувала хутірні господарства, але почала їх ліквідувати за колективізації сільського господарства, тавруючи хуторян як куркулів, бо хутори дуже протестували проти колективізації. Так, навколо мого Недригайлова відправили на Сибір або убили купу хутірських. Одним із них був мій прапрадід, у якого забрали млин, олійницю і вирубали яблуневий сад. А ще убили двох синів. Все це робилося, аби хоч три неповнолітні доньки переселились у село і пішли херачить в колгосп. Остаточно хутори випиляли у 70-ті, свідомо позбавляючи їх медицини, магазинів і транспорту... У підлітковому місці ми поїхали на наш сімейний хутір, якому років під 200 — він представляв собою природне оборонне укріплення — з річкою і крутим пагорбом. Там ще жив наш один дуже затятий родич і він був дуже заможним.

На заході України хутори-садиби, але не як господарства, продовжували існувати і за радянських часів через обмаль житлових приміщень у колгоспних селах. Хоча радянська влада намагалася переносити їх у села, у Рівненській, Волинській та інших областях і у наш час можна бачити багато окремих садиб поза основною забудовою сіл. Подібною до хуторової є система фермерських поселень і господарств у Канаді і США. Схожа система праці і життя мала місце у Німеччині, Данії, Швеції. Хутір — як модель незалежного власника то і є наша історична відмінність від росіян. Це чисто європейська річ.

Взагалі хуторська колонізація багато в чому створила вигляд українського села.

Такого собі окремого землевласника зі своєю землею і незалежного від інших. Щоб квітник був пишний і хату було видно найкраще.
Якраз на прикладі хуторів чітко видно, чому українці природно прагнули до приватної власності на землі. В той час як в росії були поширені общини, якій належала земля. І через кожних пару років, ту землю тасували між селянами. Коли почали створювати колгоспи росіяни не робили такого опору, бо це була знайома їм система - община.

Українці ж не сприйняли колгоспи саме через свою "власницьку" ментальність.

Думаю, що слово "хуторський" набуло негативного забарвлення саме через цей опір. А по факту хуторський має означати "незалежний, самостійний" тощо. Тому це скоріше похвала, а не докір. Ми хутірські, бо мати його то привілей.

Радники, вчіть матчасть. Бо це просто сором бути такими невігласами.

Джерело