Анатомія тоталітаризму в росії

З автократії вона за короткий час перетворюється на тоталітарний режим з обмеженням свободи слова та підпорядкуванням законодавчої і судової гілок влади владі виконавчій.

Це легко проаналізувати, порівнюючи двох прем'єрів - Черномирдіна та путіна.

Прем'єр Черномирдін був призначений на цю високу урядову посаду у 1992 році з посади голови правління державної компанії “Газпром”. Акціонерне товариство “Газпром” було створене самим Черномирдіним на уламках міністерства газової промисловості СРСР, яке Черномирдін і очолював. Це дозволяло управлінцям стати співвласниками державної компанії, якби їм вдалося купити значний пакет акцій “Газпрому”. Щоби вважатися власником акціонерного товариства, державі достатньо мати не всі 100% акцій компанії, а лише 51%.

Як директор компанії керує грішми компанії, так прем'єр держави - грішми державного бюджету, які значною мірою складаються з відрахувань акціонерних компаній. Компанія “Газпром” відраховувала від прибутків набагато більше, ніж будь-яка інша російська компанія, а саме: 25% від всіх доходів бюджету. Призначення успішного управлінця, що керував частиною державних коштів, Віктора Черномирдіна, на посаду прем'єра, що розпоряджається всіма державними коштами, не суперечило здоровому глуздові.

Цю посаду Черномирдін обіймав з 1992 по 1998 рік. Він був таким самим прихильником автократії, як і путін. Тільки в нього не було можливості знищити незалежну пресу. “Газпром” міг скупити багато засобів масової інформації, але все ж таки залишалося і багато незалежних медій. Також Черномирдін не міг підпорядкувати собі законодавчу владу або судову. Це означає, що 25%, які “Газпром” формував своїми відрахуваннями до бюджету, не давали змоги підпорядкувати собі решту 75% платників податків. Демократія існувала протягом короткого часу в росії не тому, що Черномирдін був демократом, а тому, що ресурси, на які він спирався, були недостатніми, щоби створити акціонерне товариство під назвою «росія».

Після Черномирдіна на посаду прем'єра призначили путіна (якщо не брати до уваги тих тимчасових призначенців, що мали по суті функцію виконувачів обов'язків. Ні Кирієнко, ні Степашин, ні Примаков не були наприкінці дев'яностих важковаговиками в політиці). Всі вони обіймали посаду по пів року, поки не прийшов путін.

З 1991 по 1996 рік путін очолював комітет мерії Санкт-Петербурга з зовнішніх економічних зв'язків. Оскільки основні грошові потоки в ті часи утворювалися від продажу сировини за кордон, очолюваний путіним комітет і контролював їх, бо видавав (або відмовляв) у відповідних ліцензіях. В цьому комітеті у путіна працювали Ігор Сєчин (обіймає тепер посаду голови правління державної компанії “Роснєфть”, Олексій Міллер - голова правління державної компанії «Газпром», Дмитро Медведєв - експрем'єр та експрезидент росії). Ще кільканадцять співробітників мерії Санкт-Петербурга, зокрема Дмитро Козак та Сергій Наришкін, які займають вищі державні посади. Не залишилися у стороні і сусіди путіна у дачному кооперативі “Озеро”, зокрема співвласник та голова правління банку “росія” Юрій Ковальчук та колишній начальник російських залізниць Володимир Якунін. З силових структур Санкт-Петербурга також прийшли директор ФСБ Олександр Бортніков та секретар ради безпеки росії Микола Патрушев.

Отже, ми бачимо, що найвищі та найвпливовіші посади у путінській росії обіймають вихідці з Санкт-Петербурга, які там працювали водночас з путіним.

Ця команда пітерських чиновників-бізнесменів позбавила росію спочатку свободи слова, а потім - незалежності трьох гілок влади, перетворившись на тоталітарний режим, який скоріше нагадує гітлерівський, ніж сталінський. Бо при сталіні приватних власників капітальних активів не було.

Як таке могло статися, що путін за три роки - з 1996 по 1999 - пройшов шлях від заступника завгоспа до спадкоємця, рекомендованого самим президентом?

У липні 1998 року його призначають директором ФСБ і невдовзі секретарем Ради безпеки росії. Об'єднання цих двох посад в одних руках - це вже серйозна заявка на посаду президента. Зазвичай за таким стрімким просуванням службовими сходинами мають стояти великі гроші. Це можуть бути гроші з будь-яких джерел. Але беручи до уваги, що головою правління кооперативу “Озеро” був Володимир Смирнов, який у 1997-2000 роках обіймав керівні посади у Петербурзькій паливній компанії, що мала тісні зв'язки з «Сургутнєфтєгазом» через Киришський нафтопереробний завод, можна припустити, що фінансування йшло з цього боку. Тим більше, що після обрання путіна президентом Володимир Смирнов дістав дуже хлібну посаду, на якій контролював 20 мільярдів доларів, які виділили американці за програмою “Мегатонни в мегавати”. Іншим підтвердженням припущення, що фінансування йшло з боку «Сургутнєфтєгазу», є тісні зв'язки путіна з власником нафтотрейдерської компанії “Гунвор” паном Тимченком. Саме через “Гунвор” продає свої продукти “Сургутнєфтєгаз” за кордон. Ну і останнім аргументом на користь припущення про підтримку “Сургутнєфтєгазу” є той факт, що ця компанія висунулася наразі на п'яте місце в росії, і на відміну від ЮКОСа, “Сібнєфті” або БП-ТНК ніколи не була націоналізована чи відкуплена державними структурами “Роснєфть” або “Газпром”.

Два фактори сприяли путіну

Перший і головний - стрімке та невпинне зростання ціни нафти з 2000 по 2008 рік. Другим фактором стала можливість консолідації активів приватних нафтогазових компаній росії під крилом державних “Роснєфті” та “Газпрому”, спираючись на адмінресурс, яким володів президент.

Ці два фактори сприяли тому, що частка відрахувань компаній нафтогазового сектору до бюджету росії щодо всіх надходжень сягнула 50%. І саме це дозволило путіну, на відміну від Черномирдіна, повністю ліквідувати свободу слова. Подальше підпорядкування законодавчої та судової гілок влади повернуло росію до лав тоталітарних держав.

Який випливає з цього висновок?

Треба так скоротити продажі енергоносіїв до Європи, щоби загальні відрахування нафтогазового сектору до бюджету росії не перевищували 25% від всіх надходжень, як це було у часи прем'єрства Черномирдіна. Тоді ніякий кооператив “Озеро” не зможе захопити владу у державі і нав'язати їй спочатку авторитарний, а потім і тоталітарний режим. Рівень доходів населення росії у серпні 2022 року все ще значно перевищує рівень доходів населення у 1998 році, коли Черномирдін пішов з посади прем'єра. Це зростання рівня доходів асоціюється у більшості населення росії з особою путіна. Мало хто з пересічних росіян замислюється, що у 1998 році російська нафта продавалася за кордон по 12 доларів за барель, а у 2022 році, навіть при 30% знижці головному покупцю - Індії, ціна сягає 65 доларів.

Тому не слід підтримку путіна в середині росії списувати виключно на промивання мізків тоталітарною пропагандою.

Поки рівень доходів населення не впав до рівня 1998 року, підтримка путіна буде значною.

Тенденція до падіння купівельної спроможності населення вже чітко намітилася, але пролітаючи повз 57-й поверх хмарочоса, обивателю здається, що наразі все в порядку. Тим більше, що в російських містах мешканцям немає потреби прямувати до бомбосховищ через повітряні тривоги або йти до військкоматів через мобілізацію.

Формальною причиною широкомасштабної війни росії проти України. росія проголошує недотримання Україною умов мінських угод. Втім, вона сама ніколи не дотримувалася умов угод, які їй були невигідні і нав'язані військовим тиском. Найвідомішим з порушень росією угоди була угода з Францією про приєднання росії до континентальної блокади Англії, яку Наполеон Бонапарт нав'язав російському царю Олександру Першому після завдання йому військової поразки. Ця угода була вкрай збитковою для росії і призвела до втрати значних доходів від торгівлі з Англією. російський рубль втратив майже 75% своєї вартості.

Все, що потрібно Україні у наші дні, - зберігати боєздатність збройних сил та ощадливо використовувати поставки за ленд-лізом, які запрацюють з 1 жовтня. Ощадливість потрібна, щоби ці поставки надходили безперебійно, і в Конгресі США завжди була значна двопартійна підтримка. Цього буде достатньо, щоби виснажуючи російську армію знищенням складів та командних пунктів, довести її до відчаю.

Щоправда, армія орків є армією дикунів, що вбивають та тероризують мирне українське населення. Не пощастило нам з сусідом. Але нічого тут не вдієш: держави не мають змоги обирати собі сусідів.

Зараз Україна отримує зброю за спеціальною програмою на виділені Конгресом США 40 мільярдами доларів. Ця допомога є подарунком, а не кредитом. Поставки з 1 жовтня за ленд-лізом - це кредит, який слід повертати після війни, якщо ці поставки озброєнь не будуть знищені на полі бою.Тобто надану нам зброю слід буде повернути або, скоріше, викупити, щоби нові витрати на транспортування не докучали обидвом сторонам.

Це тільки Радянський Союз спромігся не повернути ленд-ліз, наданий США під час Другої світової війни, - у кращих більшовицьких традиціях. Тоді, у 1918 році, росія устами Леніна сказала всім іноземним кредиторам, що вона платити не буде, і хай вони всі радіють, що вона їх ще й не поколотила. Може, саме за цей “подвиг” вождь світового пролетаріату і досі лежить непохованим у москві.

Чому не можна купувати облігації тоталітарної держави?

Тобто чому у такий спосіб не можна кредитувати тоталітарну державу? Тому, що уряд такої держави може маніпулювати ціною облігацій і не нести за це жодної відповідальності. Він може свідомо запустити облігації у вільне падіння і відкупити їх, коли ціна впаде ближче до нуля. У вільному суспільстві, де гарантована незалежність судової влади від виконавчої, влада, що так маніпулює, буде притягнута до кримінальної відповідальності. А хто притягне до відповідальності виконавчу владу, яка підпорядкувала собі владу судову?

Ось чому ці два типи держав зроблять ласку одне одному, якщо кожна буде жити в своєму світі серед собі подібних влад.

Слід припинити будь-яку торгівлю з росією, поки туди не повернеться свобода слова та незалежність трьох гілок влади. Чим скоріше Європа дійде такої думки, тим дешевше це обійдеться всім європейцям. І тим скоріше росія повернеться до спроб відновити вільне суспільство. Тому, що у структурі російського експорту до Європи нафта, нафтопродукти та газ становлять левову частку. У 2021 році з усього експорту росії до європейського союзу на суму 190 мільярдів доларів понад 150 мільярдів припадало на енергоносії.