Бодя, кавалер ордена Богдана Хмельницького

Цієї нагороди президент удостоїв тезка уславленого гетьмана - лейтенанта Богдана Куша, уродженця селища Роздолу на Львівщині, за “особисту мужність і самовіддані дії у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, за вірність військовій присязі”. Здавалося б, про героя-орденоносця пасувало би говорити пафосно. І все ж для багатьох (і для мене також) він все-таки — Бодя. Так тепло, по-домашньому, його називають всі, хто хоч раз мав справи із цією молодою, залюбленою в Україну людиною.

Бодя — офіцер-десантник легендарної 95-ї бригади

Один з тих, кому доручили стримувати навалу рашистів на околицях Ізюма. Українські воїни, якими у середині березня командував лейтенант Куш (у його підрозділі було півтори сотні бійців), дали доброго прочухана окупантам, які з допомогою понтонів намагалися переправитися через Сіверський Донець.

У тому бою командир десантників, який був у перших лавах оборонців, отримав важкі поранення. Лікарі ледь вмістили його діагноз у шести рядках. Спочатку Бодю рятували у Дніпрі, а потім перевели до Києва, у Головний військовий клінічний госпіталь, де перебуває досі. Попереду - реабілітація за кордоном. Бодя хоче якнайшвидше стати на ноги і допомогти нашим воїнам виганяти ворога. Постійно цікавиться ситуацією на фронті, справами своїх побратимів. Вони, люди набагато старшого віку, декому з яких — сороківка, розповідають мамі, брату Оресту, які разом з лікарями доглядають Бодю: “Попри свої молоді літа, лейтенант Куш був нам як батько”. Телефоном зв’язуються і кажуть: “Командире, у нас все нормально. Тримаємося! Швидше одужуйте — ми вас чекаємо...”

Він понад усе прагнув бути десантником

Тому після закінчення Львівського військового ліцею імені Героїв Крут вступив в Академію сухопутних військ (Одеса), де є відповідний факультет. На іспитах з легкої атлетики видав найкращі показники серед усіх абітурієнтів. Коли став курсантом, почувався щасливим.

Кілька років тому Бодя приїхав у коротку відпустку на Львівщину. При зустрічі кажу йому: “Чув, що росіяни виношують нові плани атакувати Одесу...” А він відповів: “Будьте спокійні, ми їм Одесу не віддамо!”. Стільки твердості було у тих його словах, стільки вогню в його очах…

Під час одного із довоєнних занять у спортзалі академії Бодя серйозно пошкодив сухожилля на руці — як наслідок, відмовили кілька пальців. Для десантника це — катастрофа. Богдана Куша збиралися комісувати, поставити на його військовій службі хрест. А він через це ледь не плакав — бо як жити без армії? На Різдвяні канікули приїхав на Львівщину, через райвійськкомат роздобув скерування на поглиблене медобстеження, пішов на прийом до відставного військового нейрохірурга-цілителя (про нього свого часу писав “Високий Замок”), віддав себе в чудодійні руки медиків львівського госпіталю, сам наполегливо розробляв руку. І сталося диво: усі пальці по черзі запрацювали!

Від 24 лютого, коли рашисти віроломно атакували Україну, лейтенант Богдан Куш міцно стискав зброю у найбільш гарячих точках. До ворогів був безпощадним. При цьому ніколи не забував про своїх солдатів, навіть у польових умовах піклувався про них. Командир його батальйону, приїхавши провідати свого офіцера, подякувала матері за хороброго сина і додала: “А ще він у вас дуже добрий...”.

Сьогодні, 30 травня, у лейтенанта Богдана Куша 24-й день народження. Бодя попросив маму, щоб з цієї нагоди пригостила “Київським” тортом турботливий медперсонал. Йому самому пані Марія принесе улюблених гостинців. І безперестанку підноситиме до вуха телефон, який, знаю точно, розриватиметься від дзвінків…

Сьогодні вранці до Боді у Київ приїхали з Роздолу п’ятеро його однокласників. Навідалися привітати друга і подякувати йому за зроблене - для України, для них самих. А вчора один із ровесників настирливо попросив, щоб Бодя якомога швидше набирався сил - бо готується прийти на його весілля…

На фото: Богдан Куш після закінчення Одеської академії сухопутних військ.