Такі обличчя героїв бачила на розписах готичних храмів
Я дякую оборонцям Маріуполя не лише за уроки мужності. За ленд-ліз. За те, що змусили світ повірити в нас і простягнути нам руку, а не мізинець, як в попередні рази
Ми шукали еліту у відблиску телеплазм, а вона постійно була поруч.
Ми шукали поміж себе людину зі сталі, а виявилось, що це люди із Азовсталі.
Ми думали, що у Бетмена обличчя Роберта Патісона, а насправді єдині супергерої нашого Готему - наші морпіхи, наш Азов і 12 бригада Нацгвардії. Сміх крізь сльози. Який в біса Патісон?
Ми шукали еліту, а виявилось, що це Калина, Волина, Редіс, і красивий Ілля Самойленко. Ще є Ніконець Михайло, ще був (страшно писати був) Вова Ходаківський… Я такі обличчя героїв бачила на розписах готичних храмів і може, ще на гравюрах у Толедо, де на табличках із червоного дерева іспанці зобразили тих, в процесі Реконкісти відвойовував кожне місто. Місто за містом, ключ за ключем.
Всі феміністки, борчині за усе хороше проти всього поганого тьмяніють проти Каті «Пташки». Юної Каті зі зворушливими косами, яка надере окупанту зад. А потім щемко заспіває «Спи собі сама» під акомпанемент артилерійських ударів.
У захисників Маріуполя дивовижно красиві і сміливі дружини. Які не мовчать і до Папи Римського дійдуть. Я навіть не хочу порівнювати їх із орчинями, які скачуть блохами від Ваньки до Вагана і до Джумшута. 7 мільйонів це 7 мільйонів. Пробачте, дружини оборонців, що через нашу легковажність ви втрачаєте кохання свого життя…
За 8 останніх років російська пропаганда і всі ці вови, васі і наташі, які ганебно збігли до Варшави — любили розповісти, що український ветеран війни на Донбасі — це обов’язково алкаш, аб‘юзер і взагалі тупий заробітчанин. А виявилось, що український оборонець має добру освіту, знає англійську і може давати нонстоп інтерв’ю SkyNews. Це тобі не Бєлковського і Юрія Швєца з ранку до ночі облизувати. Чи Смєшка.
Це у мам захисників Маріуполя треба брати інтерв’ю і просити дати майстер-клас , як правильно виховати сина. Не у Софії Стужук, а у Алли Самойленко. Як виховати із маленького згортка архангела з каральним мечем і розкішною англійською — не менше. Які ж сліпі ми були, егеж?
Я прошу вибачення у всіх поранених із ампутованими руками і ногами. Надіюсь, тепер у наших затхлих маршрутках Вишневе-Катюжанка агресивні дами не будуть нападати на ветеранів російсько-української війни за безкоштовний проїзд. Ці фото одне із найсильніших візуальних послань цієї війни. Клубок болю в горлі.
Я дякую оборонцям Маріуполя не лише за уроки мужності. За ленд-ліз. За те, що змусили світ повірити в нас і простягнути нам руку, а не мізинець, як в попередні рази.
Я дякую за те, що не мовчать. І показують війну такою, як вона є — без оцих солодкоголосих возлєжаній на канапі вечорами у рашистських блогерів. Без солодких сиропів. Без марних надій. Без жодних прикрас. Я хочу, щоб багатьом, хто вірив у росію і любив подвійні стандарти, стало соромно. Не можна бути українцем і бути напіввареником-малоросом одночасно.
Я дізналась, що днями на «Азовсталі» загинув один із кращих снайперів не лише «Азову», а узагалі тих, що в нас були — Віталій Блажко «Хват». Людина титанічного характеру, волі. Одесит із дуже цікавим усвідомленням себе. Кіборг на титанових ногах — він лишався у війську і кришив ворогів. Ось його сімейна історія, яку він нам розповів:
«Поворотним моментом в бік українського світогляду для мене стала історія моєї бабусі, про яку дізнався на її похороні. Тільки там почув про те, що вона просиділа всю Другу Світову війну в радянському концтаборі на Півночі росії. За політичною статтею. І це при тому, що вона абсолютно не була учасником якогось реального антикомуністичного спротиву. Просто була з "кулацької" родини, яка не захотіла мовчки миритися з тим, що у них забирали землю та майно. До останніх днів навіть донька бабусі, моя мати, не знала про це. Була впевнена, що її мати була в евакуації і просто працювала там. І от тільки на похороні, повторюся, її брат у всьому зізнався. Плюс після цього ми перебирали її світлини та листи. І знайшли листи прадідуся, і вони всі були написані чистою українською мовою. Мені стала очевидною штучність підкресленої російськомовності мого рідного регіону. Яка стала просто результатом репресій радянського режиму проти українців. Потім, знову ж таки, з родинної історії дізнався, яким сильним був спротив у моїй області совку. Як люди брали зброю до рук, не тільки українці, а й греки, болгари. І як совок присилав на подавлення спеціально військові частини, складені з середньоазіатів, щоб ті були якнайбільш безжальними і вбивали всіх, хто протестував проти радянської влади».
«Хват» мріяв закінчити військовий ВНЗ і готувати нових профі. Він загинув як герой. За день до підписання ленд-лізу.
