Передплатити

Чому німці забороняють українську символіку на 8-9 травня в Берліні?

Для нас - це повний абсурд, нонсенс, справжній ляпас кожному українцю


На жаль, у Німеччині і досі практично не знають про варварські злочини нацизму на території України. Ця тема фактично не згадується ані в музеях, ані в шкільних підручниках. І робиться це абсолютно свідомо і планово.

Досі ані Україна, ні український народ так і не здобули належного визнання як одні з найбільших жертв нацизму. Натомість українці часто згадуються лише у світлі тем колабораціонізму чи антисемітизму. Так крок за кроком переписується історія.

Тема Другої світової війни розглядається здебільшого під кутом зору 27 мільйонів абстрактних радянських жертв.

Водночас насправді всі ці людські жертви СРСР у сучасній Німеччині стали ототожнюватися лише з росією.

При цьому про колосальні страждання саме українського народу під час окупації нацистською Німеччиною, ніхто не знає і знати особливо не хоче.

Всіма силами замовчується і той факт, що лише дві радянські республіки, а саме Україна і Білорусь (прибалтійські також, але це дещо інша історія) були окуповані на 100% і повністю спустошені німцями, між тим як РСФСР лише на 5%.

Які страхіття мали місце на окупованих українських землях в роки німецької навали ми можемо собі лише уявити, побачивши на власні очі сьогодні воєнні злочини росіян. А тоді вся Україна була як Буча.

Досі в Німеччині мало хто знає, що під час німецької війни на винищення у 1939-1945 рр. було замордовано щонайменше 5 мільйонів мирних жителів. Разом із втратами українців, які боролися проти Третього рейху у рядах Червоної армії, жертви Україна складають від 8 до 10 мільйонів.
Це були розстріли, спалювання, катування, зґвалтування і ще багато нелюдських знущань, який здійснював в т.ч. і вермахт.

Однак Німеччина і досі відмовляється встановити у Берліні меморіальний комплекс мільйонам українських жертв.

До того ж не слід забувати, що 2,5 мільйона українців було вивезено в рабство в Німеччину як остарбайтерів, вони гинули на примусових роботах на страшних хімічних і промислових об‘єктах. Вшанування цих жертв так само відсутнє в історичній пам‘яті німців.

Про страшенні руйнування України, спустошення сотень міст та тисяч сіл, суцільне руйнування промисловості, яку довелось відбудовувати десятиліттями по тому, годі й говорити.

А ще німці воліють взагалі не згадувати про вчинення геноциду проти культурної спадщини України, суцільне пограбування і вивезення безцінних скарбів з музеїв, архівів, бібліотек, церков та монастирів. Що гітлерівці не змогли вкрасти, то ганебно спалювали.

До речі, координацією пошуку і вивезення творів мистецтва займалось Міністерство закордонних справ Німеччини. Була створена спеціальна комісія Розенберга, яка системно координувала пограбування нашої культурної спадщини.

Нині в Берліні ніхто не хоче нести за це відповідальність чи навіть допомагати повертати пограбоване.

І коли я у ФБ порушую питання цієї ганебної несправедливості, то саме по цій темі отримую завжди найчорніші хвилі дискредитації, щоб не дай Боже вивести цю тему на світло.

На жаль, і Німеччині, і росії було дуже вигідно протягом останніх десятиліть, щоб Україна не могла підняти голову і справедливо вимагати історичної відповідальності за найстрашніші злочини людства, вчинені з нашим народом під час Другої світової війни.

У Німеччині ця політика патронується на державному рівні, щоб Україна не змогла відновити своє місце на карті історичної пам‘яті.

Але настав час все це змінювати. Переконана, що якби німці політично визнали українців як одну з найбільших жертв нацизму, якби вони визнали геноцидом Голодомор, то нинішній агресії росії проти України можна було б запобігти.

Джерело