Чому потрібно зносити пам‘ятники Пушкіну?
Пушкін є ланцюгом, який тягнув і буде тягнути нас до росії
Почну з простого. Я справді люблю Пушкіна і, на відміну від багатьох, читав трохи більше, ніж «Дубровського».
Пушкін, справді, прорубав вікно російської літератури в європейську культуру (той, хто читав Державіна, Баратинсткого чи Батюшкова, мене зрозуміє). І, справді, на творах Пушкіна виростало не одне покоління українських письменників, яких радянська пропаганда віднесла до буржуазних націоналістів.
Але Пушкін - це символ імперської росії. І цей символ росіяни тиражували і тиражують кругом, де вони приходять. Символічний простір росії, незалежно від епохи, обов‘язково несе два елементи: жахливі баньки на переважно однотипних церквах та пам‘ятник Пушкіну.
Ще до війни я завжди говорив, що відірватися від світу рф неможливо без нової архітектури церков. І точно так само не можна відірватися від неї без десакралізації Пушкіна, Толстого чи Достоєвського. Вони нічим не важливіші за десятки чи сотні інших видатних письменників.
Пушкін є провідником путінізму, таким, як і Сталін, Дзержинський чи Жуков. І тому його треба викинути з нашого символічного простору, так само, як ми викинули Леніна і йому подібних.
Я розумію, як багато людей скаже: чим вам заважає Пушкін? І відповідь тут проста: він є ланцюгом, який тягнув і буде тягнути нас до росії.
Саме через віконце Пушкіна нам пропонують 200 останніх років дивитися на Європу, зокрема, і світ взагалі.
І останнє. Читати Пушкіна варто. Він справді великий письменник. Але він один із великих, а не найвеличніший, як нам пробує довести російська пропаганда. Він стоїть в ряду з Міцкевичем, Байроном і Шевченком. Але не вивищується над ними.
