Передплатити

Бій за Київ ми виграли, але битва за Україну тільки починається

Буде непросто. Треба усвідомлювати небезпеку, ризики і готуватися


російська армія не посипалася. Імовірного катастрофічного обвалу боєздатності армії Мордора не сталося. Можна скільки завгодно сміятися – і цілком заслужено – над килимами і пральними машинками, але, заради Бога, не принижуйте все ж таки подвиг ЗСУ. На Київському напрямку українська армія протистояла сильному та мотивованому противнику. Це був напрямок головного удару і сюди кинули все найкраще, що в них було – ВДВ, спецназ, ССО, Ка-52, танки Т-90, РЕБ, супутниковий зв'язок і фрегати з підводними човнами.

І вони відходять зараз не тому, що так у Стамбулі домовилися Арахамія з Мединським. І не тому, що це стадо оленів з краденими килимами, не здатне більше ні на що, крім мародерити і бухати.

А лише й виключно тому, що українська армія – ЗСУ, ТрО, Нацгвардія, місцеві жителі з вилами та отруєними пиріжками, партизани, волонтери – зламали їм хребет. Місяць ламали – і зламали. Зламали хребет елітним підрозділам російської армії. Десантникам та спецназівцям. Мотивованим і боєздатним.

Українська армія змусила їх відійти. Змусила відмовитися від планів із захоплення Києва.

А лізли вони вперед до останнього моменту.

Битву за Київ виграли. Однозначно. Виграли у сильного противника. Якому зламали хребет. Ніякої змови та конспірації тут немає.

Але все ж таки повальної втечі не сталося. Так, вони кидають техніку, не забувайте, до речі, що в одному угрупованні не тільки спецназ, а й обоз з кухарями, але в цілому це все ж таки не панічна втеча, а відступ. Деморалізації не відбулося, психологічно вони не посипалися.

Точніше все, що посипалося психологічно – воно вже посипалося. Воно вже відмовилося, втекло, здалося в полон. Залишився кістяк. Мотивований та готовий воювати далі. Мотивація, до речі, у них дуже проста – ми лосі, ми крутіші за всіх. Краповий берет і тільник. "Ніхто окрім нас" та "Де ми, там перемога". Це працює. На жаль.

Що далі?

Далі вони продадуть крадені сковорідки та каструлі у Гомелі – до речі, білоруси, ст. 236 КК республіки білорусь: придбання чи збут матеріальних цінностей, свідомо здобутих злочинним шляхом, до 6 років позбавлення – відремонтуються, залижуть рани, перегрупуються і поїдуть на схід.

За цей час і армія, і російське суспільство загалом вийдуть на новий мотиваційний виток. Він теж дуже простий. Помста.

росія зараз знаходиться приблизно в такому ж стані, в якому вона була між Першою та Другою чеченськими війнами. Першу Чечню російське суспільство не прийняло. Вона справила шоковий ефект. Кадри палаючої техніки в Грозному, кадри полонених, кадри вбитих, солдатські матері, що ходять по горах з фотографією зниклого сина-строковика і загальне нерозуміння того, навіщо нам завойовувати Чечню, нехай живуть як хочуть, щойно совок розвалився, свобода, демократія, братство.

За два з половиною роки, що пройшли від підписання Хасав'юртівського миру і до входження російської армії в 1999 році в Чабанмахі й Карамахи, з чого і почалася Друга чеченська, громадська думка змінилася кардинально. З "Ні війні" до "Мочити в сортирі". Наші хлопчики не могли загинути так. Ну, коли ми поклали стільки наших солдатів, треба доробити справу. І стерти Чечню з лиця землі.

Значну роль у цьому відіграло знищення вільних ЗМІ, але в цілому це зерно лягло на готовий ґрунт.

Зараз там станеться те саме. Все, що там могло хоча б махати кульками у загоні та розмахувати стрічками зі знятими черевиками – вже поїхало, втекло, сіло чи отруєне. За цей місяць із росії виїхали близько трьохсот тисяч людей. Ну, мабуть, це й все, що там було опозиційним та антивоєнним.

Тепер Рейх буде кришталево чистий вже у прямому значенні цього слова

Тепер вони почнуть консолідуватися навколо цієї самої ідеї – наші хлопчики не могли померти під Києвом даремно. Україна має бути притиснута до нігтя. Ми не можемо їм пробачити наших смертей.

Це для вас конструкція "українці мають відповісти за смерті наших солдатів в Україні" здається абсурдом. Але в них це відмінно уживеться в одній голові. Завжди уживалося. На них завжди скрізь нападали – угорці в Угорщині, чехи у Празі, чеченці у Грозному, грузини у Грузії, а українці у Києві.

Тому відбудеться консолідація довкола ідеї помсти. І у центрі цієї консолідації буде путін. Вони об'єднаються довкола нього.

Тому на даному етапі ми спостерігатимемо процес остаточного очищення Рейху від усіх небажаних антивоєнних елементів. І у армії, і у суспільстві. Ні там, ні там жодної деморалізації не буде. Навпаки. Ні армія, ні росія загалом не посиплються. Поки що.

Потім, звичайно, так. Як завжди там було. 1914 року об'єднувалися навколо батюшки-царя, 1918-го його ж і розстріляли.

Але поки що в них йде етап консолідації та погромів.

Що потім?

Потім оперативна пауза закінчиться. І вони полізуть знову. Бій за Київ виграли, битва за Україну тільки починається. Міністерство оборони заявляє, що військові рф готуються захопити Харків. російські ЗМІ пишуть, що росія перейшла на другий етап спецоперації. "Продовжується широкомасштабна збройна агресія росії проти нашої держави. Основні зусилля супротивник зосередив на підготовці до відновлення наступальних дій, аби заволодіти містом Харків. З цією метою противник налагоджує маршрути логістичного забезпечення угруповання військ, створює запаси боєприпасів, ракет та паливно-мастильних матеріалів", – заявив речник Міністерства оборони України Олександр Мотузяник.

Можна, звичайно, закутатися в ковдру оптимізму оксамитового баритону і вірити, що всіх уже перемогли, орки небоєздатні, там одні утирки та наркомани, тікають від першого пострілу, але це не так.

І, до речі, перестаньте тиражувати міські легенди про те, як вони своїх поранених давлять танками. Хотілося б дуже, звичайно, але це не так. Навіть найпростіші все ж таки здатні до почуття дружби та бажання помсти за Пашку/Льоху/Саню.

Третя серія буде обов'язково. Вони обов'язково полізуть ще раз. Харків, Одеса, Миколаїв. Про це вони вже заявили

Я не знаю, чим вона закінчиться. У мене немає таких даних. Свої забаганки росіяни озвучили, але питання, чи стануть їм їхні забаганки поперек горла, залежатиме лише від ЗСУ. Не від переговорів. А від армії.

Але можна сказати точно, що саме ця третя серія буде найважчою, кровопролитною та вирішальною.

Переговори мають хоч якесь значення лише при двох варіантах. Перший – у однієї зі сторін не залишилося сил, і вона змушена йти на поступки. Другий – настав паритет сил і жодна сторона не може ні просунутися вперед, ні змінити ситуацію. Поки що ні того, ні того варіанта не проглядається. Обидві сторони мотивовані, готові та хочуть продовжувати бойові дії. Результат вирішуватиметься лише на полі бою.

І не треба сподіватись, що буде легко. Не буде. Поки що сили у них є. Волноваху взяли. Ізюм взяли. Маріуполь, найімовірніше, візьмуть. На жаль. Жити треба в реальності. Коридор у Крим де-факто вже пробили.

Чи зможуть вони це все втримати – це інше питання. Відповіді у мене на нього нема. Я просто не знаю.

Але поки якийсь час, доки не настане або паритет, або видихання однієї зі сторін, буде так.

Поки що вони захопили, буде в них.

А далі все вирішуватиметься на полі бою. І залежатиме це від усієї України.

Тож. Не треба повторювати помилок перед 24 лютого. Жодних травневих шашликів не буде. Жодних "ура, ми перемогли". Ще ні. Оптимістичні новини були вкрай потрібні у перші два-три тижні. Мені ось, колись, вони були дуже потрібні. У Варшаві я потрапив у страшну психологічну яму. І коли я в цей момент читав текст, що розійшовся десятками тисяч репостів, про те, що в бункері у путіна була якась нарада з банкірами та олігархами, і вони там вирішили, що все, нам кришка, резервів немає, через два тижні треба капітулювати – мені це було дуже потрібне. Я просто в момент читання розумів, що все це абсурд, що ніякої наради в принципі бути не може, що ніхто путіну про капітуляцію ніколи не скаже, і що навіть якщо таке диво і сталося, то повідомить про нього точно не нікому невідомий блогер у ФБ – але мені тоді в той момент це було дуже потрібно.

Але цей період – період оптимістичної напівправди заради порятуноку – закінчився. І йому на зміну має прийти період реальності. Не можна розмовляти зі своїм народом, як із дитиною, постійно. Якоїсь миті зайвий оптимізм стає так само небезпечним, як загальна зрада.

На війні реальна інформація має надзвичайно важливу роль. Тепер напівправда – це вже не маленька правда. Це вже велика брехня.

Українська армія показує неймовірний, небачений, фантастичний масовий героїзм. Масовий героїзм – це завжди ціна помилок керівництва.

Пам'ятаєте про героїзм армії США? Я не пам'ятаю. З часів В'єтнаму. Тому що вони зробили висновки і перетворили війну на таку ж рутинну роботу за протоколами, як і медицину.

Так ось. Завдання України зараз – не проявляти героїзм. А зробити так, щоби героїзму більше не було. А була звичайна робота із заздалегідь підготовленим планом. З усіма максимально можливо зробленими підготовками. На які є час.

І це зараз від усіх залежить. Збирати гроші. Купувати ніштяки. Доставляти їх. Вирубувати лісопосадки. Перекопувати дороги. Знімати таблички із назвами вулиць. Дуже дієвий засіб, до речі. Пробивати у підвалах другі запасні виходи. Про що я кричав ще пів року тому. Складати плани евакуації. І інше, і інше, і інше.

Випити крові вони ще дуже здатні.

Не слід повторювати помилок. Не треба відмахуватися від даних розвідки та говорити, що Байден нас лякає. І інвестиційний клімат погіршиться.

Треба усвідомлювати небезпеку, ризики і готуватися. Використовувати час максимально. Поки що він є.

І готуватись, готуватись, готуватись.

Буде непросто. І не швидко.

Джерело